Оскільки мій день народження випав на вихідні, я вирішила запросити додому найближчих друзів та рідних на святкування. Ми з чоловіком мешкаємо у трикімнатній квартирі, тому місця на всіх мало б вистачити.
День перед тим я почала перші приготування. Залишати все на останній термін не хотіла, бо переживала, що не встигну. Та й перед приходом гостей я мала відпрацювати кілька годин на роботі.
Тож я спекла смачний “Медовик”, запекла качку в духовці, зварила пюре і нарізала заготовки на салати. З традиційних у меню були лише “Шуба” та “Олів’є”, а решта – овочеві й нестандартні. Мені хотілося чого легкого, а не майонезного. Окрім цього на полицях холодильника чекали свого часу м’ясні рулети, голубці, оселедець та смажена риба. Все було накрите харчовою плівкою і добре упаковане. Залишалося тільки нарізати ковбасу, сир і перемастити салати.
Зранку діти з чоловіком привітали мене, вручили подарунки і кожен поспішив у своїх справах. Дівчатка мали заняття з репетиторами і мали повернутися лише під вечір.
Моя свекруха з тестем живуть в іншому місті, тому ми залишили їм ключі від квартири. Їхній потяг прибував набагато раніше, ніж ми з чоловіком поверталися з роботи. Вирішили, що так буде комфортно усім.
Але тоді я ще не знала, що на мене чекає. Удома свекри сиділи на кухні за накритим столом. Вони повитягали все, що я наготувала. Свекруха заправила салати і навіть наробила бутербродів із сиру та ковбаси. Я ледь не втратила свідомість, а вони чаюють собі.
З очей ринули сльози. З чим я тепер буду приймати гостей? Вони прийдуть за кілька годин, а всі мої приготування знищені! У розпачі я помчала в спальню. Чоловік за мною, а батьки бігли позаду:
– Доню, що трапилося? Ну поїли трішки. Ми ж голодні з дороги! Що такого? Я навпаки старалася допомогти тобі й усі салати майонезом заправила. Не плач.
– Я ж казав нічого не чіпати, крім картоплі…- собі під носа буркотів свекор.
У мене вже не було ніякого святкового настрою. Звісно, ми спробували реабілітувати ті страви, які залишилися. Качку довелося порізати на куски, шубу порівняли, а решту розігріли. З салатами, які мали бути без майонезу, вже нічого не можна було вдіяти. Торт також нарізали порційно. Гості намагалися бути ввічливими, тому й словом не обмовилися про мій заплаканий вигляд, хоча цього неможливо було не помітити.
Скажу відверто, що мені навіть не хочеться розмовляти із батьками чоловіка. Вони зіпсували мені свято і навіть не зрозуміли, в чому їхня провина.
А як ви вважаєте, чи справді жінка має привід для смутку?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!