Моя донька вирішила вийти заміж всього в 19 років. Я її попереджала, що легко не буде. Та вона вперта, нікого не слухала. Микола був старшим на два роки, обіцяв їй золоті гори, хоча по факту нічого не мав.
Тож вони побралися, жили в гуртожитку і навчались. А тоді моя Марина завагітніла. Це стало шоком для всіх. Я вмовила доньку не покидати навчання, обіцяла допомагати в усьому. Вона народила чудового хлопчика. А далі почалась рутина, вона зціджувалась і бігла на заняття. Врешті молоко зникло. Жити молодим не було де. Тож отримавши диплом, вони вирішили разом їхати за кордон. А сина залишити зі мною.
Я погодилась, хотіла допомогти дітям. Хоча сама й не молода і квартира у мене однокімнатна, зовсім маленька. Вони поїхали до Німеччини, працювали на заводі.
За ці роки я стала мамою для Тарасика. Дуже старалась, вчила його читати й писати, займалась з ним щодня. Все ж я вчителькою багато років працювала.
Вони працювали в Німеччині шість років. За цей час збудували будинок, придбали автівку. А тоді повернулися. Марина знову завагітніла. Тарасика в мене забрали. І тоді почалось. Донька сказала, що я жахливо виховала сина.
– Тарас взагалі не самостійний. Постійно вередує, нічого не їсть.
– Він просто має звикнути.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Та хлопчик сумував за мною, просився назад. Я охоче його приймала. Так минуло ще чотири роки. А потім в підлітковому віці Тарас почав протестувати. Він звинувачував батьків, що вони його малим покинули, а от з сестричкою тепер носяться. Я намагалась допомогти, та донька мені лиш сказала:
– Це ти його зіпсувала! Ти в усьому винна.
– Ви народили дитину, хоча не були готові стати батьками!
– Інші мами дітям допомагають, квартири дають, а з тебе жодної користі.
От тобі та вся дяка. Діти зі мною перестали спілкуватись, Тарасик не приїжджає, можливо вони його не пускають. А онуку взагалі лише кілька разів бачила. В молодих тепер повно грошей. Вони магазин відкрили та носи позадирали. Я не знаю, як тепер бути.
Що б ви сказали своїм дітям на моєму місці? Невже я винна, що Тарасик такий?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!