Я живу в селі, наче пані. Господарства не тримаю, бо син мене усім забезпечує. Та радості від того життя у мене немає, бо син на війні, а онуків я так і не дочекалась.
Мій Максим пізно одружився, йому уже за 30 було. Я дуже раділа, що син створив нарешті свою сім’ю.
Після весілля молоді жили зі мною. Невістка Іра чудова жінка. Вона і наготує, і прибере, і з господаркою мені допомагала. Лише на город я її вже не кликала, бо й так Іра багато робила, а їй ще дітей народжувати.
Так вони прожили 2 роки. Я все чекала, коли вони мене потішать новиною про дитинку, та цього не сталось.
Одного дня прийшов до мене Максим і каже:
– Іра їде на заробітки до Іспанії. Хочемо будинок до ладу привести та подвір’я гарне зробити.
– А як же сім’я? Для чого ця розлука? Чого вам не вистачає?
– Мамо, не хвилюйся. Іра повернеться і все у нас буде добре.
Я з важким серцем відправила невістку до чужої країни. Там працювала її мама, яка й допомогла влаштуватись.
Вже й Максим ремонти поробив, подвір’я облаштував, а Іра все не їхала додому. А тоді і взагалі повідомила, що знайшла там іншого чоловіка та чекає на дитину.
– Я вже не повернуся, шукай собі іншу дружину – сказала Іра Максиму.
З того дня син ходив чорніше хмари, бо дуже любив Іру і чекав її додому.
Тоді ж Максим і вирішив, що піде воювати.
– Не вийшов з мене сім’янин та батько, то може як солдат згоджуся.
Вже служить мій Максим третій рік. Невістка вдруге заміж вийшла за італійця.
Я виростила єдиного сина та бажала йому найкращої долі, а тепер щохвилини можу його втратити.