Місяць тому мені виповнилось 63 роки. І, скажу відверто, почувалась я через це дуже паршиво. Не хотілось нічого: ні їсти, ні дивитись улюблені серіали, ні навіть виходити з подругами погомоніти… Я вже думала, що може чимось важким захворіла і то болячка так дає про себе знати. А тоді мене донька відправила до психолога.
І хоч я впиралась, як тільки могла, та все ж рада, що пішла до неї. Маргарита Семенівна сказала, що в мене почався синдром загубленого віку.
Звучить страшно, але це не болячка. І це дуже мене потішило. Виявляється, така штука трапляється з багатьма людьми, яким від 55 до 70 років.
Як мені пояснили, це саме той вік, коли ми ще старими себе визнавати не хочемо, але й молодість свою повернути назад не можемо. Виходить, ми просто застрягли, не розуміючи, як далі жити. І поки ми приписуємо себе то до молоді, то до стариганів, найкращі наші роки проходять повз!
Але боротися з цим можна. І це мене потішило ще більше. 
Так от, дорогі мої. Щоб привести себе до тями і не мучити свою бідну голову, для початку треба визнати:” Так, мені вже за 50″. А тоді треба додати: “І це мій плюс, а не мінус!”
Далі треба подумати, що ж твориться в наших думках. Мене дуже мучило відчуття, що ось-ось у моєму житті має статися щось неймовірне, якийсь переломний момент! День за днем минав, а нічого так і не відбувалося… Тому я й продовжувала працювати так, як раніше, відпочивати так, як раніше і мріяти про те ж, що і раніше.
Психолог каже, що так робити категорично не можна! Як тільки стукнуло 50, треба зупинитися, подумати, знайти нову мету на життя. І було б дуже добре, аби цією метою стало бажання жити краще. Більше відпочивати, отримувати позитивні емоції, насолоджуватися кожним моментом – це головне наше завдання, яке допоможе не загубити себе під час такої важкої кризи.
Багато хто каже, що це все пусті балачки, за які моя донька віддала непогану суму грошей. Але вони не розуміють головного…
55 – найкращий вік, аби почати все спочатку. Залишити своє минуле в минулому, взятися за новий, чистий аркуш паперу. І вимальовувати на ньому все, чого тільки бажає душа!
Мені 63. І я нарешті насолоджуюсь своїми роками. Я ходжу в читацький клуб, записую на відео рецепти консервації і якось різко полюбила білий шоколад. І нехай хтось тільки спробує мене зупинити! Мої роки – моє багатство, як-то кажуть.
А ви раніше чули про синдром “загубленого віку”?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!