Я вже майже 20 років в Італії працюю, а не спромоглась зробити того, що моя сестра вдома. Як так вийшло?
У мене і моєї сестри по два сини, вони майже однолітки. Я жила в чоловіка, та й сестра в невістки пішла, тож бачились ми не часто. Тому, коли я приїхала додому у відпустку, а Варвара мене на новосілля запросила, моєму здивуванню не було меж. Я ж і не знала, що сестра будується.
Як побачила який будинок у Варі, то аж ахнула. Двоповерховий з великою кухнею, двома санвузлами та просторим балконом. Просто краса. Я й розумію, скільки це все коштує.
Виявляється її двоє синів уже кілька років працюють за кордоном та вирішили батькам дім збудувати за свій кошт. Мене це так розчулило.
– Я ж тобі казала, що ти дарма своїм дітям все віддавала, а собі нічого. Тепер маєш – каже мені сестра.
Справа в тому, що я вирішила поїхати на роботу в Італію, щоб і наш дім поправити, і дітям допомогти.
Спершу купила старшому сину квартиру, а тоді й молодшому. Далі кожному по машині. До свого будинку так руки і не дійшли.
Чоловік зі мною розлучився, а я і далі спонсорувала дітей. В нашому домі лише косметичний ремонт зробила.
Коли сестра говорила, щоб я так дітей не паскудила заробітчанськими грішми, я її не слухала . Думала, Варя заздрить. Тепер же розумію і сама, що робила це дарма.
Погостювавши у сестри, я попросила дітей забрати мене. Та жоден із синів не знайшов на це часу. Мені було дуже образливо. Я пішла на останню маршрутку й так приїхала до своєї старенької хати.
Тепер же вирішила, що все зароблене витрачатиму лише на себе, а не дітям даватиму. Сини, як про це довідались, то наввипередки до мене телефонують, бо не звикли жити без італійської зарплати.
Шкода, що пізно зрозуміла, що діти цінують не мене, а зароблені мною євро.