Коли довго живеш на цьому світі, починаєш розуміти багато речей! Я он раніше думала, що як постарію – точно не буду такою, як моя мати. Пройшло з того дня багато років. І що тепер? Такою ж і стала! І так само не хочуть тепер до мене діти їздити, як я колись до своїх старих…
Але я не пальцем роблена! Вигадала правила, з якими живеться простіше.
1. Я вже стара. А коли ти старий – уся твоя гнучкість кудись дівається. І я зараз не тільки про тіло. Не можу я вже в чомусь комусь поступатися, та й молодь я вже не розумію.. Тому дитина моя ділиться зі мною тільки тими речами, які не травмують мою стару голову. А я не лізу до неї в життя зі своїми порадами. Тоді всі щасливі.
2. Донечка ніколи мені не жаліється. У неї бувають погані дні, я це знаю. Але слухати про них мені вже не хочеться. Занадто вже я втомилась від проблем. Та і переживати потім, що там у неї, як там вона… Вона велика вже, нехай сама справляється. Думаєте, це егоїзм? Е-е, де там. То секрет щасливої старості!
3. Я така, яка я є. А якщо дитина моя від мене не в захваті – вона мовчить. Скільки мені там того життя лишилося? Років 20, може трохи більше. Змінювати мене вже немає сенсу. Та і не збираюсь я від звичок своїх відмовлятися. Живе молодь зараз не так? Та ради Бога, нехай! Я їх не повчаю, як правильно. І цього я чекаю й у відповідь.
4. Зі мною ніхто не сперечається. Та і навіщо? Життя в мене було, скажу чесно, не казкове. От і стала я тією злою, вічно невдоволеною бабцею, яких ненавиділа ще кілька років тому. Якщо моя дитина буде мене в чомусь переконувати – ми тільки посваримось. А воно мені триста років не треба таке! Не сходяться в нас погляди? То ще ж уже зробиш, так воно й буде.
5. Ніхто біля мене не упадає, ніхто мене не жаліє. Пам’ятаю, як взяв мене перший інсульт, донька і ночувати в лікарні лишалася. А мені тоді так сумно через це було! Вона наче чекала, що я ось-ось на той світ відійду. А я ще туди не збираюсь, тут справ ще вистачає. Як буде мені щось не так – я сама розкажу, поради попрошу і допомоги. І бігати біля мене, наче я сама зробити нічого не можу, не сміє ніхто.
От що я хочу сказати. Старіти – не страшно. Страшно стати поганою людиною. Але і від цього є ліки.
Згодні з такими порадами? Що б ще додали?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!