Я все розумію, зараз усім складно. Але мене скоро звільнять з роботи!
Я живу у невеличкому селищі. Маю маленьку дитину, Софійці 3 роки. На роботу я влаштувалась нещодавно, бо була у декреті. Хтось скаже, що 3 роки – це норма. Але я вже дуже хотіла вийти в люди і нарешті стати корисною не тільки для своєї сім’ї, а й для суспільства. Я за спеціальністю економіст. Але в нашому населеному пункті дуже складно знайти і таку роботу. Тому як тільки з’явилась вакансія бухгалтера у ЦНАПі, я згодилась. Одразу зазначу, що у нас дуже суворе керівництво. Будь-які спізнення і прогули суворо караються. В мене ж маленька дитина! Та я дуже хотіла цієї роботи.
Ще в серпні я почала сумлінно водити дитину в садок. Період звикання був дуже важким. Софійка багато плакала й капризувала. Але ми впорались. Вона полюбила садок, знайшла собі друзів, я купила їй одяг і деякі іграшки, щоб дитині було комфортно. Аж тут почалися проблеми зі світлом. Після чергових масових атак вимикають все частіше. Я думала, що навчальні заклади якось до цього готуються.
Зранку як завжди збираюсь на роботу і раптом повідомлення у батьківському чаті. “Через перебої зі світлом прорвало помпу, цілий день води не буде, дітей в садок не приводьте”, – писала вихователька. І ніяких тобі вибачень за незручності.
– Назаре, посидиш з дитиною?
– У мене термінове замовлення. А що сталося?
Я коротко переповіла йому ситуацію і зрозуміла, що сьогодні доведеться відпрошуватись у начальства. Варіанту залишити дитину з бабусею у нас немає. Моя мама зараз закордоном, а свекруха живе у Львові. Цього разу відбулася суворим зауваженням від шефа. Обіцяла йому, що це востаннє. Та через кілька днів знову склалась схожа ситуація. Я веду Софійку на роботу. Вона ж у мене страх яка непосидюча, обнишпорила всі кабінети, а в кінці вилила воду прямо на клавіатуру. Тоді вже директор влаштував мені школу виховання! Я намагалась йому пояснити, що зараз більшість батьків у такому становищі.
– То для чого ви виходили на роботу? Щоб мені тут дитячий садок влаштовувати?
Ледве я розв’язала цю ситуацію і зрозуміла, що більше ні відпроситись через дитину, ні привести її на роботу я не зможу. Я намагалась працювати краще і забути про ці непорозуміння. Та вчора знову графіки відключень дали про себе знати. Цього разу повідомлення було трохи поблажливішим: “Приведіть дітей на 2 години пізніше, світла не було весь ранок, тож їжу не встигли приготувати”. Тоді я вирішила поговорити з керівництвом, та отримала таку собі відповідь:
– Думаю, вам краще почекати з роботою, поки ситуація зі світлом хоч трохи стабілізується, або найняти няню.
Грошей, щоб найняти няню у нас поки немає. Я, звісно, можу домовитися зі знайомими. Але боюсь, що нас з чоловіком просто засміють, мовляв, уже і з дитиною не можемо собі дати ради. Зараз я повертаюсь з Софією додому і думаю, як бути далі і шеф в черговий раз телефонує. Певно, вже дуже лютий. А попереду ще весь навчальний рік, складна зима і так далі. Що робити в такій ситуації?