В мене троє дітей. І виховувала я їх сама. Чоловік втік, коли молодшому і трьох не було. Я важко працювала, завжди брала додаткову роботу. Навіть на вихідних без діла не сиділа. Врешті зрозуміла, що далі так тривати не може. Зібралась і поїхала до Італії.
Скільки робочих місць я змінила, скільки сімей. Траплялося всіляке, часом сеньйори були жахливі, одного разу стара італійка навіть била мене. Та в неї була деменція, тож я не ображалась. Мені не просто жилось, та я ніколи не скаржилась, заробляла і все додому висилала.
Але навіть працюючи за кордоном не просто утримувати трьох дітей. Купи всім одяг, різну техніку треба, а тоді оплати навчання. Згодом вони пари собі познаходили. Зібралися весілля гуляти. А на це також гроші треба. Я працювала зціпивши зуби та не покладаючи рук. Так минуло сімнадцять років. Двом дітям я по квартирі купила, а молодшій доньці запропонувала зремонтувала свою стару хату. Відразу її попередила.
– Ти не думай, заповіт на тебе напишу, це буде чесно, адже братам квартири купила. Я не заважатиму, на старості поселите мене в будинку для літніх.
– Мамо, що ти таке кажеш?
– А що? Це нормально. В Італії ніхто з пенсіонерами не носиться, або в пансіон, або баданте наймають. Діти живуть своїм життям і це нормально.
Я й справді так вважала. За усі ці роки всього тричі приїжджала додому. Не хотіла марнувати час. Онуки мене не знали, лишень подарунки чекали. Та я раділа, що можу їм їх висилати. Нехай так, головне, щоб щасливі були. Та нещодавно мені подзвонила донька.
– Мамо, я так хочу, щоб ти приїхала влітку на мій ювілей. Ти взагалі давно у нас не була!
Вона так просила. От я й приїхала. Син забрав мене з вокзалу і повіз до доньки. Я ще не бачила будинок після ремонту, тож під’їжджаючи – дуже здивувалась. На місці моєї старої халупи стояв двоповерховий будинок на дві сім’ї. Щойно я вийшла з машини – до мене підбігла донька.
– Мамо, ну нарешті! – обійняла вона мене міцно.
– Ви що, тут не самі живете?
– Не самі, з тобою! Ходімо!
Вона взяла мене за руку і повела. Ми увійшли. Це була чудова оселя з новесеньким ремонтом. Дві кімнати, велика кухня, вбиральня. Всюди нова техніка і меблі.
– Це твій дім!
– Як? А за які гроші ви все це зробили?
– Скинулися усі разом. Матусю ти заслужила. І не їдь вже нікуди! Ти допомогла нам стати на ноги, дозволь тепер ми попіклуємось про тебе. Крім того, так хочеться, щоб наші дітки ближче познайомилися зі своєю бабусею.
Якби ви бачили, як я плакала. Навіть не мріяла про таке. Хотіла дітям роздати усі свої заощадження, євро, які привезла. Та вони ні копійки не взяли, наказали тримати про всяк випадок. Усі разом вони вмовили мене залишитися. І тепер я надзвичайно щаслива. Хоча часом думаю, може варто ще поїхати трохи заробити. Як гадаєте?