Коли у мене народився син, я зрозуміла, що рано чи пізно доведеться мені ставати свекрухою… Не скажу, що я від цього була у захваті: стільки історій довелось наслухатись, як дві жінки одного чоловіка ділять, що аж зле від того стає.
Тому ще тоді я й пообіцяла собі, що як би там життя не повернуло, а я до своєї невістки буду ласкавою.
Роки йшли, мій синочок ріс чудовим, розумним хлопчиком. От тільки особисте життя в нього не дуже складалось – в один момент я навіть почала думати, що він до пенсії самотнім лишиться.
А потім Сергій познайомив мене з Ритою. Відверто кажучи, вона мені до душі не припала, бо я різких людей не люблю. Риті ж якраз пальця в рота не клади – по ліктя відкусить. Попри все, свою обіцянку я намагалась стримувати.
Ніколи ні син, ні дружина його від мене докорів не чули. Та й допомагала я їм, як тільки могла. Коли діти з роботи приходили, їх уже чекали свіжі котлетки, фірмові пироги, чистота і порядок. Усім так було комфортно. І я раділа, що ближче до дітей лишаюсь.
Десь через рік Риті моя доброзичливість явно набридла.
– Ви мене вибачте, але скажу я прямо. Не приходьте до нас більше, окей? Сергій, якщо захоче вас побачити, сам прийде. Це ж не проблема? – не соромлячись заявила невістка.
Я не стала казати, як обпекли мене ці слова. Мовчки зібрала речі та поїхала додому.
Син приїздив до мене дуже часто, не забував зі святами привітати, подарунків привезти. А от Рита наче й зовсім забула, що я існую.
Знову заговорила до мене, коли внук народився, а часу на нього не вистачало.
– Добрий день, Ольго Дмитрівно. Якщо вам не важко, приїдьте сьогодні по Микитку, будь ласка. Мені треба на роботу бігти, – отримала я колись від невістки такий дзвінок.
Онука я дуже хотіла побачити, але таки давня образа взяла гору і відповіла я їй так, як вона мені колись.
– Знаєш, Рито… Я б і не проти з онучком посидіти, але ж не хочу до тебе заїжджати. Привези його до мене, а увечері вже забереш, щоб я в у твоєму домі часом не засиділась.
Видно, дійсно дуже важливий день на роботі був, бо Рита гордість свою відкинула і таки привезла онука. Вперше за три роки ми побачились.
Я побачила, що їй соромно стало за той вчинок, але переді мною вона так і не вибачилась.
Пам’ятаю, що колись давала собі обіцянку до невістки з терпінням ставитись завжди, але зараз я заплуталась. Як краще далі з Ритою спілкуватись: перший крок до примирення зробити чи чекати, поки вона сама дозріє до дорослої розмови?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що б ви робили на місці жінки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!