Ще до нашого весілля самопочуття у Валентини Михайлівни геть погіршилося. Перенесла операцію на серці, не могла з ліжка підвестись, руки трусилися.
Тому після весілля я добровільно-примусово переїхала до свекрухи на квартиру. Я розуміла, що пані Валентина важко і хто, як не я з чоловіком їй допоможемо. Тим паче, мій Андрій за освітою медик, завжди був поруч, знав, які ліки купувати, ставив уколи. А я прибирала, готувала їсти.
Але от старша сестра, Ірина, приходила хіба в неділю та жалілася на свого чоловіка. Ну хіба хворій людині варто про її конфлікти та сварки переживати? Я вже сама просила Ірину цю тему не підіймати, аби в матері знову серце не прихопило. Але хіба мене хтось слухав? Іра тільки говорила, що я не прописана у тій квартирі та не повинна командувати.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І от десь через рік після нашого весілля Ірина розлучилася зі своїм чоловіком та переїхала до мами на квартиру. То була і так невеличка двушка, а тут ще Іра та її 2 синів. Довелося нам з чоловіком “переїхати” на кухню і спати на маленькому диванчику.
Нам було тісно, наче в рукавичці. Думали про орендоване житло чи взяти квартиру в іпотеку. Однак, на це все треба гроші, і при тому чималу суму.
Тому я вирішила поїхати закордон. А кого ще посилати? Андрій медик, йому краще залишитися з мамою. Тим паче, в Італії якраз працювала моя хрещена мама і обіцяла допомогти з пошуками роботи.
От з січня 2021 року я переїхала до Риму та влаштувалася прибиральницею. Зі мною працювали ще українки-заробітчанки, допомогли вивчити мову. Ми прибирали в готелях, хостелах, часто ходили у вілли до багатих сеньйор.
Половину грошей я відправляла чоловікові на картку, а він вже мав їх вкладати на майбутню квартиру. Якраз у тому районі почали будувати новий будинок, то для нас був гарний варіант.
І от тиждень тому приїхала додому, вже думала, що буду вибирати меблі у нашу нову квартиру. Я ж бачила папери з плануванням, чоловік показував як все виглядає.
Однак, я ж не запитала головного – документи на власність. От це була моя найбільша помилка.
Отож, приїхала я додому і бачу, що речей Ірини та племінників нема. Ще й Андрій наче нітиться, переводить тему про ремонт
– Ну ти нічого не хочеш мені сказати? Я ж відчуваю, що…
– Вибач, але я вирішив віддати житло Ірині.
– Що? Ти зараз жартуєш.
– Ні. Просто ти і так закордоном працюєш, а Ірина не може дітей залишити. Ми ще на своє встигнемо заробити!
– Ми? Чи я?!
– Ну хіба тобі шкода? Ірині тут з дітьми тісно та погано. А ти до моєї мами звикла, тобі тут краще…
– Хто тебе на цю думку напоумив?! То я стільки років працювала, як коняка, аби ти просто так все сестрі віддав?
– Ну вона не чужа нам людина…
Як виявилося, цю ідею запропонували свекруха та Ірина. От вони двоє так на Андрія насідали, промили вуха, а він дурник повірив.
Звісно, потім зовиця на мене образилася через квартиру, а свекруха взагалі почала називати мене “скнара”, “жадівка”. Ну квартира – це не якась шоколадка чи батон хліба. Я важко працювала не для того, аби Ірина просто так отримала житло!
От поки я тут, в Україні, нема спокою вдома. Щоранку чую докори, сварки та скандали. Вже пожаліла, що поїхала на заробітки.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!