Я з малою дитиною на руках можу опинитися без житла. А рідна бабуся відмовляє у допомозі!

Так склалося життя, що я народила дитину дуже рано – мені було 20. Завагітніла від свого одногрупника Данила. Ні, не думайте, у нас з ним все було досить серйозно. Однак, ми ще навчалися в університеті, жили окремо та не мали стабільного заробітку. 

Але батьки нас підтримали. Моя мама з Іспанії нам висилала гроші та одяг для Олежика, батьки Данила передавали продукти. Вони живуть у селі, мають свою господарку, тому холодильник у нас завжди був повний. Я взяла академвідпустку, аби доглядати за сином, а Данило після пар влаштувався барменом та охоронцем у ресторані. Нам цих коштів вистачало на оренду однокімнатної квартири та оплату комунальних. 

Однак, одяг собі та чоловікові купувала на секонд-хенді. Бувало, що мама передасть з Іспанії якусь кофтинку чи штани, але це не дуже сильно рятувало нашу ситуацію. Я прекрасно розуміла, що робота Данила нас не уже прогодує, тому пішла на курси майстра манікюру. Почала робити нігтики на квартирі, бо не мала з ким Олежика залишити. Були випадки, коли свекри забирали малюка до себе у село на вихідні. 

Але зараз ми опинилися у повній халепі. Орендодавець заявив, що буде продавати цю квартиру, де ми зараз живемо. Викупити ми не можемо її, адже таких грошей у нас нема! Шукали нове житло, але ціни просто космос, ми фінансово не потягнемо витрати. Переїздити у село до чоловіка – не дуже гарна ідея, адже там нема нормальної роботи. Та і хата в них невеличка, нам вп’ятьох буде дуже тісно жити. Дах протікає, підлога скрипить.

Ми планували віддати Олега у садочок, аби я могла працювати не вдома, а піти в салон. Але і тут варіантів взагалі нема, всі державні зайняті, а приватний коштує дуже дорого. І я згадала про свою бабусю Валентину – мама мого тата. Хоча батьки розлучилися майже 10 років тому, але бабуся інколи до мене телефонувала, вітала зі святами, запрошувала у гості. Вона живе сама у двокімнатній квартирі, це майже центр міста. 

Купила торта, залишила Олежика з Данилом та сама поїхала до бабусі. Думала, що старенька допоможе мені, підтримає, вислухає 

– Тю, шем си такого світ не видів! Ти стару бабу з хати віником будеш гнати? 

– Бабусю, не виганяю. Просто сама розумієш, що нас з орендованої квартири виселяють. У мене та Данила є робота, просто дитину нема з ким залишати, у садку місць нема. 

– І шо ти від мене хоч? Ти ту дитину для себе родила, а не для мене! От сама і виховуй, я у твої роки на заводі гарувала, як чортяка! 

– Бабусю, але ж це для твого правнука.

– То си не мої проблеми! Я стара, для себе хочу жити, а не з малим сидіти. 

– Ну в тебе була хата в селі, там, у Богушівці.

– Ти тойво, на чуже добро ротика не відривай. Йди в своєї мамці гроші проси! 

Як я не старалася бабусі пояснити, пропонувала різні варіанти – навіть будинок для людей похилого віку, вона не хотіла мене слухати. Потім взагалі заявила, що поліцію викличе та прогнала мене геть. 

Я не розумію, чим так завинила перед бабусею. Якщо вона тримає зло на мою маму, що вона з татом розлучилася, то в чому я винна? Ми ж могли їй допомагати фінансово, вона просто мала сидіти з Олежиком і все. Або переїхати у село, ми б там її саму не залишили, приїздили у гості, привозили би продукти. 

Тепер я вийшла паршивою вівцею в очах інших родичів. Тітка раз до мене зателефонувала та почала дорікати, що я стареньку геть проганяю та хочу собі житло забрати. Але чисто логічно – я єдина внучка у бабусі, це майно має колись перейти мені у спадок. Ні, я не хочу її відправити на той світ, але просто намагаюся виправдати свої методи. 

Орендодавець дозволив пожити у квартирі ще 2 місяці, за цей час я маю знайти нову квартиру та садок. Мама не може приїхати до нас, адже працює закордоном, думку щодо свекрів ви вже почули. Данило вже збирається їхати кудись на заробітки. Але боюся, що його не пустять через кордон, тому зараз він влаштувався ще на другу роботу, таксує на машині. Однак, рано чи пізно ми можемо залишитися без даху над головою. 

Я не розумію одного – хіба моїй бабусі так важко нам допомогти? Вона прекрасно знає, що у нас проблеми з житлом і так нахабно відмовляє! Якщо їй на мене байдуже, то нехай про правнука подумає. 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Коментарі

Daryna
Adblock
detector