– Я з тобою лише розважаюсь! Я б не хотів таку дружину, як ти! – заявив молодий коханець Надії. Це було точно не те, чого вона очікувала

Надія не кохала свого чоловіка, від слова зовсім. Їй було байдуже на Павла. Тому всі 7 років, що вони одружені, вона йому зраджувала. І не боялась, що він про це дізнається.

Так склалось, що з Павлом одружитись Надю змусила мама.

Дівчина росла у виховані інтелігентній сім’ї. Добре вчилась, вступила у вуз. А з пошуком роботи тато постарався. Високооплачувана посада їй гарантована. Та у грошах Наді ніколи не було потреби – батьки давали усе, що їй було потрібне. І машину купили, і двокімнатну квартиру.

Та, коли їй стукнуло 25, почали натякати, що пора б і чоловіка, і онуків для батьків родити…

Вона цього не хотіла. Але мама з татом наполягли. З горем навпіл погодилась з Павлом одружитись. Він виглядав добрим і поступливим, а більшого їй не треба. Чоловік був сином маминої подруги. Теж дуже розумний, мав хорошу зарплату, а головне – сім’янин.

Надя вважала, що Павло ще вдячний їй має бути за те, що вона вибрала саме його.

За 7 років у них так і е з’явилось дітей. Та й подружній обов’язок жінка не спішила виконувати. Нащо їй той Павло, як вона мала палкого коханця Владика. Він догоджав їй у всьому!

Одного дня Надія прийшла додому, а Павло збирав свої речі.

– Ти куди? – поцікавилась дружина.

– Я з’їжджаю від тебе. Мені потрібно деякий час пожити окремо. Я більше так не можу!

– Ну от і добре. Який хороший хлопчик, сам здогадався! – Надя і не думала його зупиняти.

Відтепер у неї розпочалось нове життя! Без надокучливого чоловіка! Тепер Владик приходив до неї просто додому. Вона не соромилась лягати з ним у подружнє ліжко.

Згодом Надія почала натякати Владику, щоб він кидав свою дружину і переїжджав жити до неї, на що чоловік засміявся їй в обличчя:

– Кидати? А хто сказав, що я збираюсь це зробити? Я з тобою лише розважаюсь! Я б не хотів таку дружину, як ти!

Плювок у душу! Образа і біль. Ось, що відчула Надія у відповідь на ці слова. А Павло ніколи в житті не дозволив б собі такого сказати!

Минали дні, а Надія була сама. без Павла, і без Влада. Самотність почала гризти її зсередини, але вона не подавала знаку.

Одного дня до неї в гості повинні були заїхати батьки. Донька не вважала за потрібне розповісти їм про своє розлучення з Павлом. Вона знала, що отримає в свою сторону безліч нотацій, а їй цього не хотілось. І чоловіка попрохала їм не говорити.

Та тут робити вже нічого! Або зізнаватись, або викручуватись. 

Надія подзвонила до Павла. Домовилась про те, що чоловік приїде і удасть, що у них все добре.

– Це лиш на один день. Я не буду тебе більше затримувати.

Він прийшов, посиділи, батьки нічого не взнали. Та Надія зрозуміла, що сумує. Сумує за Павлом. Спершу вона навіть собі не хотіла в цьому зізнаватись, але їй не вистачало чоловіка. Його теплих слів, обіймів, сніданків у ліжко, які вона отримувала систематично.

За два тижні, вона знову набрала номер Павла:

– Павлику.. Я..Я зрозуміла, що не можу без тебе. Повертайся додому.

– Пізно, Надю. Я вже подав документи на розлучення. Назад дороги немає…

Як ви думаєте, чи помириться подружня пара?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Viktoria
Adblock
detector