Хочу поговорити про те, як потрібно поводитись із людьми, у яких діагностували рак чи будь-яку іншу хворобу. Декілька років тому в мене була така ж проблема, однак про те, як реагувати, як поводитися у тій, чи іншій ситуації мені та моїм рідним ніколи ніхто не розказував. Тому були деякі складнощі з тим, попри боротьбу із хворобою.
Одного разу в моєму житті настав складний етап. Через постійні переживання, багато роботи я почала забувати про себе. Стала дуже емоційною та збудженою, занедбала навіть зовнішність. Згодом почала спостерігати, що швидкими темпами набираю вагу. Це було особливо дивно, враховуючи, що я працюю у фітнес-клубі, регулюю своє харчування й активно займаюсь спортом. Навіть у таких умовах вага зростала, і я вирішила пройти обстеження щитоподібної залози. У результаті ультразвукового дослідження виявилося, що у мене є пухлина, яку необхідно видалити. Не скажу, що мене це відразу якось збентежило, адже ніхто не сказав, що це рак. Пізніше я сама здогадалась з реакцій лікарів. Однак спочатку сприйняла це як проблему, яку просто треба вирішити.
Мені рекомендували пройти обстеження в Києві, де мені зробили також й операцію. Тоді мене дуже здивувало те, що мене поклали в палату, де перебували жінки хворі на рак. Я ще подумала, для чого здоровій людині лежати поруч з такими пацієнтками.
Операція пройшла успішно й потім лікарі повідомили, що пухлина була злоякісною, однак її вдалося повністю видалити. Попереду була гормональна терапія та реабілітація. Однак цей період був найважчим.
Щодо суспільства. На жаль, коли люди дізнаються про хворобу з “онко”, часто надто критично відносяться до цього. Деякі взагалі відразу ставлять хрест на тобі. Це несправедливо, адже з правильною та швидкою діагностикою рак можна вилікувати, і людина зможе продовжувати своє звичайне життя. Іноді суспільство, особливо рідні та близькі, важко пристосовуються до нової реальності, вони не знають як поводитися. Важливо пам’ятати, що підтримка та розуміння близьких може значно полегшити та позитивно впливати саме в цей період.
Інколи людині, яка хворіє легше сприйняти діагноз, аніж її рідним та близьким. Найважливіше у такому разі — не панікувати! Натомість варто набратися терпіння, налаштувати себе та хворого на позитив і триматися один за одного, слухати одне одного, проводити більше часу разом. Іноді важливо вміти змовчати, адже буває, що будь-які слова зайві.
Зі свого досвіду знаю також, що не варто ображатися на близьких, якщо вони роблять щось не так. Їх треба зрозуміти, адже вони можуть бути розгублені та не знають, як правильно. Усе що вимагається від рідних у такій ситуації — це підтримка та любов. Повірте, одразу видно кого з хворих підтримують, а хто залишається з проблемами наодинці.
Ще одне — ніколи не можна ставити собі це запитання, коли хворієш: “За що мені це все?”. Тому що це не за що, а для чого. Роблю висновок, що моя хвороба була дана мені для того, аби я зрозуміла: треба просто жити своїм життям, так, як цього хочу я, не звертаючи уваги на думку оточення. А ще — що усі ці дурниці, за які ми так переживаємо — дурниці й нічого більше. Важливо лише, щоб було все гаразд і вдома, і навколо дому.
Пригадую, як я їздила на обстеження до Києва, поки мої колеги відпочивали, відвідували корпоративи… І тільки потім зрозуміла, що щастя не в корпоративах. Щастя — це йти Софійською площею, чути, як грає оркестр, адже зараз саме період новорічних свят, і відчувати неймовірну легкість, бо повертаєшся від лікаря, який сказав, що лікування минуло успішно. Ніщо не зрівняється з цим відчуттям. І тепер, коли мої знайомі скаржаться на якісь побутові проблеми, я думаю: просто дякуйте, що ви здорові.
Людям, які почули діагноз, я б порадила якнайшвидше його прийняти. Не драматизувати, не «варитись» у тяжких думках, натомість набратися терпіння, пройти курс лікування і продовжувати жити. А їх рідним раджу запастись позитивом та ділитись ним, бо ваші соплі, сльози та паніка зовсім нічого доброго не принесуть.
Звісно, я бажаю усім здоров’я, але такі нюанси вважаю, повинен знати кожен, адже ніхто не застрахований. Будь-яку проблему чи перешкоду в житті сприймайте як те, що варто вирішити та забути. Бо немає невирішених проблем.
А ви погоджуєтесь зі мною?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!