Після народження дитини я в декрет не пішла: на роботі заговорили про підвищення, та і зарплатня була така, що вистачало на все. Тому ми з чоловіком домовились, що я — заробляю гроші, а він — сидить з дитиною.
Я розуміла, що йому з малою може бути важче, ніж мені, тому старалась всіляко допомагати. Перед відрядженням готувала купу їжі на тиждень вперед, лишала гроші про запас, прибирала все до скрипу.
Та одного разу я повернулась додому і зрозуміла, що сковорідкою хтось користувався. На ній були відмиті ті плями, які я ніяк вивести не могла. А от лоточки, приготовані для чоловіка, так і стояли на своїх місцях. За тиждень їх навіть не відкрили!
Спочатку я промовчала, а через місяць у голову знову почали закрадатись сумніви: усі шампуні стояли не там, де зазвичай, крему стало менше, одяг ніби хтось поперекладав… Звісно, це міг би зробити Сергій. Але ж йому запах мого догляду за волоссям не подобається до жаху. Хіба б він ним мився? Про одяг і крем взагалі мовчу!
– Усе ясно, баба в нього якась завелась, — сказала мені мама, коли я розповіла їй про свої підозри. – А я тобі зразу казала — чоловік працювати повинен, гроші додому нести, а не з памперсами бігати вдень і вночі. От він втомився та й пішов розради на стороні шукати. Тебе ж вдома немає тижнями, а потреби його нікуди не поділися.
– Мамо, та що ти таке кажеш? Хіба Сергій схожий на чоловіка, який у квартиру з дитиною буде чужу жінку приводити? Не сміши мене! У будь-що повірю, але в таке — ніколи.
Мамі я відповіла впевнено, а от сама ще кілька днів у голові її слова крутила. Від цього ж дійсно ніхто не застрахований…
Звинувачувати чоловіка у зраді, не маючи доказів, було б дуже по-дурному. Тож я збрехала про чергове своє відрядження, а сама лишилась ночувати у мами. Наступного дня діяла за планом.
Прокинулась, зібрала речі, сіла в таксі і поїхала до нашої квартири. Уява малювала такі картинки, про які і згадувати соромно… Цікаво, вона блондинка чи брюнетка? А губи у неї свої чи зроблені?
Таксі зупинилось. Я зайшла у будинок. Уже в під’їзді було почути музику з нашої квартири. Я підійшла до дверей, штовхнула їх і побачила на вході жіноче взуття… А на кухні стояла вона і смажила м’ясо. Руда, усміхнена і трохи здивована… Моя свекруха. А біля неї – Сергій і Софійка.
– О, привіт! – радо сказала вона. – Ти що, вернулась вже? А я тут хазяйную. Ну, якщо ти вже вдома, то я побігла по справах. Бувайте!
Через кілька секунд її ніби й не було. Чоловік усе пояснив дуже просто: мама переживала, що сам він з дитиною не впорається, тому їздила до нас щоразу, як мене відправляли у відрядження.
З одного боку, я рада, що Сергій мені не зрадив. З іншого — як у 35 років можна бути таким несамостійним, щоб не розігріти собі вже готову котлету?!
Ще не знаю, як на все це реагувати, і що робити далі з роботою, чоловіком, дитиною… Може, настав час звільнятись? Що порадите?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!