Пам’ятаю той день, як сьогодні. Літо, я майбутня одинадцятикласниця, що пішла з подругою до магазину по морозиво і зустріла ЙОГО!
Артур нагадував кіноактора, який вражав своєю красою. Я ще подумала, що такий як він забув у нашому глухому селі.
А коли ми перестрілись поглядами, то навіть не повірила, що він звернув на мене увагу. Моє серце впало до п’ят, руки затремтіли, а потім він посміхнувся. Я забула про всі, а коли отямилась, зрозуміла, що ми гуляємо і розмовляємо про все на світі.
Чоловік здавався справжнім джентльменом. Він розповідав мені про життя у місті, як керує бізнесом, я бував у Таїланді та Балі. І що сам з Києва, а тут у нього живе дядько.
Я слухала зі захопленням, бо за свої 17 років всього двічі виїздила зі села. Тож усі його розповіді вражали, я поступово “втрачала голову”. Невже кохання таке?
– У мене завтра поїзд. Попрощаємось в обід? – запропонував Артур, провівши мене до дому.
Звісно я пішла попрощатися з ним. Навіть уроки прогуляла. Я одразу пообіцяла собі вступити у якийсь з вишів столиці, щоб бути поруч з ним.
Ми продовжували спілкування. Інколи він міг приїхати. А на мій шкільний випускний він подарував мені 53 ніжних рожевих троянди. Тоді ахнули всі однокласниці.
Того ж для після урочистої лінійки Артур познайомився з моєю мамою. Чесно кажучи наші стосунки її зовсім не влаштовували.
Неозброєним оком було видно, що вона шукає підводні камені в минулому Артура. Бо не може бути такого, щоб 33 річний чоловік досі був самотній. Хоча й раділа, що її дочка знайшла свою любов.
– Скажіть, Артуре, ви були колись одруженим? Чи маєте дітей? – не стрималась мати, коли ми разом пили чай.
Артур засмутився і схилив голову, а моє серце забилося ще дужче.
– Я у процесі розлучення. І в мене є двоє дітей: сину 13, дочці 10. Але ви не хвилюйтесь так, ваша дочка для мене на першому місці. З нею я по-справжньому щасливий! Тим більше якщо вона вступить до столиці я допомагатиму усім чим зможу і вам буде спокійніше!
Як би мене мати не переконувала не руйнувати собі життя – я не слухала. Кохання затьмарило голову і нічого важливішого крім Артура більше не існувало.
Та мати мала рацію. Шкода, що я не послухала її тоді.
Життя з Артуром не було таким солодким, як я могла собі думати. Спочатку все було чудово. Я стала студенткою, ми жили на його квартирі. Одногрупниці заздрили, коли бачили, як мене підвозить красень на дорогій машині.
А потім у країні почалась криза і всі бізнеси Артура прогоріли. Не те, що він мусив звільняти працівників чи просто втратив гроші. Він втратив все, а в додачу мусив якось повертати кредити банкам.
Аби якось вирулити ситуацію він продав машину, а тоді квартиру. Ми переїхали у дуже скромну квартиру. Я перевелась на заочні форму і влаштувалась на роботу.
Матір переконувала мене не робити дурницю і кидати Артура та я не слухала. Мною керувало кохання.
Так ми прожили важких два роки. Артур працював, але заробляв не так багато і до того ж мусив платити аліменти.
Та чорна смуга плавно перейшла в білу. Бізнес вдалося скоригувати і відновлювати крок за кроком. На той момент Артур вже був офіційно розлученим, але пропозиції не робив. Я тоді познайомилась з його дітьми. Ми знайшли спільну мову.
А коли справи налагодились Артур зробив мені пропозицію. Ми розписалися і повінчалися. Гостей було не так багато, але весілля незабутнє. На медовий місяць він повіз мене у Хорватію.
Все наче йшло добре. Ми переїхали у гарну квартиру. У мене вже з’являлись перші думки про дітей і я вирішила це обговорити.
– Кохана, давай трішки зачекаємо? Я тільки вибрався з цього дурдому. Зараз багато часу піде на роботу і я не зможу повноцінно бути з вами, приділяти всю увагу. І я погодилась зачекати.
За кілька місяців до нас якось раптово прийшов його син. Чоловік пояснив, що той посварився з мамою, цей важкий підлітковий період. Я сприйняла це спокійно.
Але коли Артур привіз дві валізи з речами сина і сказав, що той мусить пожити у нашій гостьовій кімнаті. А потім і дочка почала навідуватись все частіше.
Дійшло до того, що я не хотіла повертатись додому. Але ж так не могло продовжуватись і я пішла до чоловіка обговорити ситуацію.
– Я розумію, що це твої діти, але у них є матір! – казала я.
– Так, але їхня матір постійно щось придумує: то у неї кран зламався, то їде відпочивати з новим коханцем, то з дітьми не ладнає.
– Я не хочу, щоб вони тут жили! Я не хочу їх виховувати! Хочу мати своїх дітей!
– Люба, невже ти думаєш, що я маю час бавитись памперсами? Мені ще цих двох потрібно на ноги поставити!
Я вибігла з кімнати та з гострим жалем зрозуміла, що мати мала рацію. Я вперше задумалась про розлучення. Вперше зрозуміла, що у нас надто різні плани на життя.
Як думаєте ситуація налагодиться?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!