Ми з братом зростали в селі. Батьки нас привчили до важкої праці, й за це я їм вдячна. Та ми з Іваном завжди мріяли про місто, хотіли змінити своє життя.
Так склалося, що згодом, вже під час навчання в інституті брат поїхав на літо в США. Це була програма, яка давала змогу студентам заробити на канікулах, ще й побачити далеку країну, мову вивчити. Та Іван не захотів повертатися, він залишився там. Згодом зустрів майбутню дружину. Тепер вже законно перебуває в США, має престижну роботу, сім’ю.
Я ж вивчилась в обласному центрі, вийшла заміж. Дмитро був електриком, надійним чоловіком. Скоро в нас народився син.
Та роки минали швидко, скоро наш синок виріс. Разом з ним ми щотижня їхали до моїх батьків, допомагали їм. Брат зовсім не мав змоги приїхати, лише час від часу висилав батькам гроші. Вони трималися досить добре, майже не хворіли. Та раптом мені зателефонувала подруга з села:
– Терміново приїжджай, маму в лікарню забрали.
Я відразу вирушила. Ненька впала з драбини й зламала хребет. А в такому віці – це вирок. Я зрозуміла, що тато не зможе доглядати лежачу маму. І відразу ж пояснила чоловікові:
– Мені доведеться якийсь час пожити в батьків.
Спочатку він не сперечався. Та минуло кілька місяців і ми почали сваритися.
– Що це таке, я жінку свою не бачу, в хаті безлад!
– Але що я можу вдіяти? Покинути батьків напризволяще?
Ми сварилися дедалі частіше. А за пів року сусідка мені розповіла, що до Дмитра мало не щодня приходить якась жінка. Врешті ми розлучилися і я переїхала до батьків.
Відтоді я постійно з ними. Самотужки пораюсь біля хати, на городі, готую і з усім допомагаю. Мені вкрай важко, та іншого виходу немає.
І ось нещодавно тато мені повідомив, що вони з мамою хочуть скласти заповіт. Я була впевнена, що батькам стало шкода мене і на знак вдячності вони збираються залишити мені будинок. Та ні! Вони вирішили усе поділити порівну.
– Зрозумій! Іван роки нам гроші висилає, без них було б вкрай важко.
– Але йому цей будинок не потрібен! А я сім’ю втратила, не маю де жити.
– То не переймайся, Іван поступиться своєю часткою.
Насправді мені було важко зрозуміти, чому батьки саме так вчинили. Невже вони не розуміють, що все чим я пожертвувала вартує значно більше, ніж гроші?
Як гадаєте, такий поділ майна чесний?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!