Я заміжня три роки, а нещодавно мені у спадок перейшла однокімнатна квартира від дідуся

Я сама не можу досі зрозуміти, чому вирішила вийти заміж за Олексія. Скоріш за все, тому що мені виповнилося вже 27 років, і я сильно почала хвилюватися про те, що залишуся сама. То ж коли мій хлопець вирішив мені зробити пропозицію, я беззаперечно погодилася.

Але згодом почала дуже жаліти про свій вчинок, був випадок, що ми ледь не розлучилися. Тепер розумію, що пів року — це досить короткий період, щоб пізнати людину та її звички.

На цей час ми разом вже 3 роки. Минулого року він мені зрадив, але я пробачила йому, тому що винні ми були обоє: менше проводили часу разом, побут забирав все більше часу, стали злими через постійну перевтому. Батьки з обох сторін помирили нас, і не дали нам розійтися.

Олексій визнав, що вчинив неправильно, обіцяв мені, що більше такого ніколи не повториться. Відносини ми налагодили, але неприємні спогади у мене залишилися.

Декілька місяців тому я отримала спадок від свого дідуся — невеличку однокімнатну квартиру в центрі міста. Будинок та й ремонт були вже досить старенькими, тому цю квартиру для життя ми навіть не хотіли розглядати. Оскільки у нас немає власного житла, чоловік запропонував продати дідусеву квартиру, а зароблені гроші вкласти в покупку нашої спільної. Я б дуже хотіла так зробити, але чомусь не знаю, чи можна довіряти йому, оскільки одного разу він вже зрадив мені.

А якщо після того, як ми придбаємо житло, він вирішить піти від мене і при розподілу майна я втрачу цілих 50% від вартості свого спадку? Ці спогади просто не дають мені можливості спокійно будувати та планувати своє майбутнє.

Мої батьки радять мені не поспішати, і якщо ж Олексій вирішив купити квартиру спільно зі мною, то нехай вкладається в придбання порівно. Чоловік не хоче увійти в моє положення, повторює, що я себе поводжу досить егоїстично, а ще позбавляю нас шансу почати жити по-людськи. Свекруха почала сперечатися зі мною, розповідає всім, що квартира дідуся мені важливіша ніж особисті стосунки.

Тема про дітей взагалі не обговорюється. Чоловік вважає, що поки немає власного житла, то дітей не потрібно планувати — така його позиція мене сильно насторожує. Я навіть не здогадуюся, про що він думає, тому хочу бути обережною.

Оскільки квартира перейшла у спадок мені, то про те, як мені розпоряджатися нею, вирішувати повинна лише я сама. Запропонувала чоловікові альтернативний варіант — здавати її в оренду, а виручені гроші відкладати на покупку свого власного житла, але він не погоджується зі мною. Вважає, якщо у нас спільний сімейний бюджет, то і квартирою дідуся повинні розпоряджатися разом.

Одного разу чоловік сказав мені, що якщо я його в чомусь підозрюю або ж не довіряю йому, то нам прийдеться розлучитися. Раніше я б без жодних сумнівів вклала гроші у покупку спільного житла, але після пережитого постійно бувають нові побоювання. Просто вже не знаю, що мені робити — обрати чоловіка чи квартиру.

Що б ви порадили жінці?

Lida
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: