У Олени Іванівни, моєї свекрухи, на цих вихідних ювілей – 60 років. Вона вирішила, що ми з чоловіком повинні приймати її гостей у себе на дачі, ще й самі приготувати частування.
Олег єдиний син у мами, тому він часто їй допомагав з різними питаннями – то ремонт, то ліки купить, продукти завжди завезе. Коли ми одружились теж не забували про свекруху.
Олена Іванівна так звикла до нашої допомоги, що приймає її як належне. От цьогоріч і взагалі вирішила все сама, а нас перед фактом поставила. Я говорю про її ювілей.
От вчора Олена Іванівна прийшла до мене і каже:
– Я запросила гостей на наступну неділю до вас на дачу. Там будемо святкувати мій ювілей.
– Ви не хотіли нас запитати для початку?
– Що питати? Олег ніколи мені не відмовить. До того ж це не лише твоя дача, а й мого сина. Тому все вирішено.
Я від такого нахабства була шокована, але це був лише початок.
– Ти купи м’яса, замаринуй. Зробимо шашликів. Ну і так, салатики, бутерброди, якісь закуски зроби. Що я тобі розказую, ти й сама все знаєш – говорить далі свекруха.
– То ви хочете, щоб гуляли у нас і ми все приготували й оплатили?
– Вважайте, що то буде ваш подарунок мені на день народження. До того ж, що там готувати на якихось 30 людей.
– Що??
– Геть не забула. Торт я вже замовила, скину тобі адресу. Поїдеш забереш і оплатиш.
– Це я маю бігати і все робити?
– Ну не я ж. Я іменинниця. Ну все, бувай у мене справи. Чекаю неділі, щоб гарно відгуляти.
Свекруха пішла, а я довго не могла відійти від того, що вона мені наговорила. Ну нічого, я ще поговорю з Олегом з цього приводу. Я вважаю, що це ми маємо бути гостями, а не організаторами свята.
Як вважаєте зробити свекрусі ювілей чи провчити і не робити їй нічого?