– Я народила у 18. Матір навіть не дала мені переступати поріг батьківської хати. Я залишилася одна без даху над головою, без опори й без підтримки. Тепер вона дивується, чому я не хочу з нею спілкуватися, – розповідає Поліна.
Ганна Григорівна ніколи не відзначалася вмінням проявляти свої почуття. Можливо, причина була в тому, що Поліна народилася незаплановано. Після одруження жінка постійно переконувала чоловіка, що вона не готова стати матір’ю, але все сталося само собою.
– Це доля, – казав чоловік.
– От народиться немовля і в тобі прокинуться материнські інстинкти, – переконувала свекруха.
Однак тримаючи Поліну на руках, Ганна Іванівна не відчувала до неї нічого особливого. Та це не завадило їй бути зразковою матір’ю. Вона завжди дбала про свою доньку, віддавала їй найкращу цукерку й читала на ніч казки.
– Що б матір для мене не робила, а все не від щирого серця, – пояснювала Поліна. – Не відчувалося любові у її вчинках…
Одразу після школи Поліна вступила у вищий навчальний заклад, який знаходився в столиці. Оскільки батько помер, коли вона ще вчилася у школі, то й причин їздити додому у неї не було. Зрештою, матір це абсолютно не засмучувало. Вона змирилася з тим, що у її доньки розпочалося доросле життя.
На першому курсі Поліна познайомилася з Андрієм. Вони почали зустрічатися, а через кілька місяців вирішили разом з’їхатися на орендованій квартирі. Ганна Іванівна нічого не знала про стосунки своєї доньки.
Тим часом Поліна мріяла вдягнути весільну сукню й стати під вінець. Їй не дуже подобалося те, що вони живуть з Андрієм у цивільному шлюбі. Проте чоловік про одруження навіть нічого не хотів чути, мовляв, ще не час.
Одного дня дівчина почала дивно почуватися. Вона пройшла обстеження, після якого довідалася про те, що носить під серцем немовля. Термін був пристойним, тому лікарі одразу попередили, що доведеться народжувати.
Поліна розповіла про все Андрієві, але той почав лютувати, мовляв, вона спеціальне все підлаштувала, щоб у будь-який спосіб затягнути його в РАЦС. Він заявив, що не готовий стати батьком, тому з речами пішов геть.
Вагітна дівчина залишилася одна. Їй не хотілося розповідати про все матері, але діватися було нікуди. Поліна вирішила, що після порогів поживе деякий час у рідному домі, а потім влаштується на роботу, а для дитини найме няню.
– Мама навіть не здогадувалася про мої плани. Розмову з нею я відкладала до останнього, – розповідає Поліна. – Оскільки по телефону я не могла зв’язати й двох слів, то вирішила приїхати в гості з животом, аби все одразу стало зрозуміло…
Тоді Ганна Іванівна сказала, що вагітну дочку з байстрюком не хоче навіть бачити у своєму домі.
На щастя, Поліна змогла впоратися зі всіма труднощами. Серед друзів знайшлися добір люди, які підтримали молоду матір як морально, так і матеріально. В університеті дівчина взяла академвідпустку, а сама почала вдома виготовляти ювелірні прикраси й продавати їх.
Зараз Поліна змогла отримати диплом про вищу освіту, відкрити власний бізнес і навіть стати дружиною. Натомість у Ганни Іванівни розпочалися проблеми зі здоров’ям. Жінці не лише потрібна операція, але й цілодобовий догляд. У неї вся надія на єдину доньку, але та навіть говорити з матір’ю не хоче.
– Ти пам’ятаєш, що сказала мені багато років тому? – запитує Поліна.
– А ти збираєшся мені це до кінця життя згадувати? – сумно відповідає Ганна Іванівна. – Хіба можна так з мамою поводитися? Я ж тебе виховала й вибавила. Ти ще пошкодуєш про таке ставлення, коли опинишся на моєму місці.
А як ви вважаєте, хто в цій ситуації має рацію? Можливо, Поліні варто пробачити своїй мамі й допомогти їй на старості літ? Вона може принаймні найняти доглядальницю, якщо сама не хоче проводити з жінкою багато часу. Зрештою, до вісімнадцятиріччя Ганна Іванівна піклувалася про свою доньку.
Чи все ж Поліна нічим не зобов’язана жінці, яка вигнала її з дому в складний момент?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!