Мені 45. Декілька місяців я стала мамою. Всевишній подарував мені донечку Богданку та синочка Романа.
Ми з чоловіком понад 20 років старалися зачати малюка. Я колола собі якісь уколи, пила вітаміни, здавала аналізи. Але лікарі щоразу сумно хитали головою. Потім я шукала різні способи закордоном – була і у Польщі, Німеччині та Франції. Звісно, на таке лікування пішло багато грошей. Ми б могли купити собі дві квартири чи декілька машин.
Також їздила до різних мольфарів та ворожок. Наді мною проводили багато ритуалів, я пила якісь чаї на травах, ворожила. Наче у секту з чорної магії попала.
А потім ми просто з чоловіком Юрієм почали молитися. Адже, як він казав, батьки Діви Марії були у такому старшому віці, коли вона народилася. І вони весь час просили Бога про донечку.
Тому і ми почали сильно вірувати. Ходили до церкви, давали пожертву на храм та інші збори. Щоразу їздили на прощі у святі місця. Навіть двічі були в Єрусалимі біля Стіни Плачу та 5 разів точно у Меджугор’є.
Щоранку та щовечора моя молитва закінчувалася одним і тим самим – хочу народити. Я часто плакала, коли по телевізору показувати горе-матусь, які кинули діток напризволяще. І не могла спокійно дивитися на молодих жіночок, які гуляли у парку біля будинку. Так було заздрісно, що от вони мають діток, а я.. Наче мені щось пороблено було!
І от у 45 я дізналася, що вагітна. Спершу не вірила і зробила декілька тестів, щоб точно переконатися. Коханий Юра аж розплакався та закрутив мене на руках, коли почув цю радісну новину.
Ми запросили родичів у гості, аби повідомити звісточку. Нарешті Бог почув наші молитви та подарував нам світлу надію.
От ми сидимо за столом, я радісно підіймаю келих з компотом, виголошую тост. І після почутого моя сестра, свекруха, батьки та тітка аж скривилися. Декілька секунд вони просто мовчали.
– Слухай, Марино, тобі ж 45? Нащо воно тобі, поясни? Жили собі нормально 20 років без дітей, а тут така дурниця в голову стрілила.
– А коли дитина піде в 1 клас, тобі буде 50 з хвостиком. Всі будуть думати, що ти її бабуся.
– В 45 страшно народжувати. А що як щось погане станеться? Я десь читала, що у дітей потім різні оті вади з’являться.
– А чого ви з дитбудинку нікого не взяли?
Наше родинне застілля закінчилося великою суперечкою. Родичі намагалися нас переконати, що народжувати у 45 – це дуже погана ідея та просили піти до лікаря. Тоді Юра просо показав їм на двері.
Всі 9 місяців вагітності ні мама, ні сестра, ні тітка до мене не телефонували. Але чоловік постійно був поруч. Щось треба – то кулею біжить в аптеку чи магазин. Навіть сам захотів бути присутнім на пологах. Саме він побачив першим народження наших діточок.
З пологового нас ніхто не зустрічав, крім таксиста.
І я не розумію одного – чому це така заборонена тема? Це вважається якимось гріхом чи правопорушенням, коли жінка в 40 народжує? На мою думку, кожен заслуговує на щастя стати мамою, не дивлячись, який у тебе вік.
На Вашу думку, це ненормально – народити в такому досить зрілому віці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!