– Нащо тобі та Італія? Ми що з голоду помираємо? – чоловік неодноразово мене відмовляв їхати на заробітки.
Мені й самій не дуже кортіло покидати дітей і коханого. Жили ми хоч і скромно, та в любові. Та згодом старша донечка Інна почала підростати. Соромилась перед однолітками, що одягу гарного немає. Мені боляче було це бачити. Ще й розуміла – скоро Катя і Дмитрик її доженуть. А потім на освіту, на весілля… Ніяк нам це не подужати.
Тож врешті я все ж зібралася і поїхала. Двоюрідна сестра, яка вже роки жила в Італії, допомогла мені знайти гарну роботу. Я змалку працьовита і сеньйора це оцінила. Щомісяця платила 1300 євро, для мене це були шалені гроші. Усе до копійки висилала чоловікові, аби збирав дітям на майбутнє. Собі ж зовсім трішки залишала. Навіть одягу нового не купувала, носила старе.
Роки минали. За моїми підрахунками чоловік вже мав назбирати кругленьку суму. Раптом старша донька повідомила, що виходить заміж. Я відразу ж дозволила чоловікові дати їй стільки, скільки треба на пристойне свято. Згодом допомогла й однокімнатну квартиру купити. Та було мені дуже прикро – Інна не наполягала, аби я приїхала на свято.
– Нащо тобі їхати? Нічого особливого не буде! Краще працюй, бо ще місце втратиш.
Я продовжувала гарувати. Раптом і молодша донька заявила, що теж знайшла вже своє кохання. І тут я вирішила, що до цієї доньки я неодмінно приїду, тим паче, що їй маминої любові дісталося найменше.
Нікому я ані слова не сказала. Вирішила – буде гарний сюрприз. Розвідала в знайомих, коли і де свято. Приїхала за кілька днів, оселилася в готелі. Потім пішла в салон краси, все ж чоловік мене вісім років не бачив, хотіла гарною бути.
І от приходжу я в ресторан. У Каті мало щелепа не відпала:
– Мамо, невже це ти?
– Сюрприз!
І тут я побачила усіх інших родичів. І мого чоловіка, котрий сидів поряд з якоюсь жінкою.
– Чого ти не попередила?
– Так вирішила. А що, не добре?
Ніхто мене не обійняв, не зрадів. Я почувалась зайвою. А тоді підійшла моя зовиця Алла і прошепотіла на вухо:
– Ми думали, що ти давно все знаєш.
– Що саме?
– Що в Іллі інша дружина. Він казав – все офіційно.
Я не могла в це повірити. Ота жінка – нова дружина мого чоловіка. От лишень не в паспорті, бо він досі зі мною не розлучився. А гарно за мої гроші утримував коханку. Раптом підійшла Інна:
– Мамо, тобі краще піти! Не псуй Каті свято. Зрозумій, нам також важко без тебе було.
– А мені як? Ви всі брехали, а гроші мої брали!
Я пішла. Вже на вулиці наздогнав мій чоловік.
– Ти сама винна! Я ж казав не їхати. Невже думала, що стільки років самий буду.
– Роби, що хочеш – але гроші усі до копійки віддай.
Я вирішила, що найму адвоката і відсуджу будинок й автівку в чоловіка. А з дітьми спілкуватися наразі не хочу, не можу пробачити їхню зраду. Та й грошей їм вже не даватиму. Настав час для себе пожити.
Невже всі чоловіки зраджують, поки жінки на заробітках? Як гадаєте, може мені не слід було їхати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!