Історія з життя.
У мене є чоловік і двоє дітей. У чоловіка хороша робота та, відповідно, зарплата. Живемо ми з дітьми в просторій великій квартирі. У коло своєї сім’ї я включала брата і його сім’ю, маму, двоюрідну сестру і її сім’ю, і її мати, і мою рідну тітку, сестру моєї матері.
Усі ми часто збиралися в дружньому колі. Виходили на пікніки та відвідували один одного. У нас діти приблизно одного віку, які дружать між собою. Тому часто брали тимчасово до себе дітей. Все було добре, але згодом щось пішло не так.
Я маю двох бабусь: одна рідна, яка народила мою маму, а інша – рідна сестра моєї бабусі – Міла. Вона все життя виховувала нас, адже у неї не було власних дітей. Я її дуже любила.
У мене були дуже хороші стосунки з бабусею Мілою – я могла розповісти їй абсолютно все. У неї був дуже серйозний і важливий чоловік, якийсь конструктор на заводі. Вони жили в достатку, тому часто нас балували та купляли дорогі речі.
На жаль, рідна бабуся померла, коли мені було 13. А згодом помер і чоловік Міли, дуже раптово. Усі ці ситуації були для неї важкою травмою, але вона трималася достойно. Приблизно через рік після похорону баба Міла злягла. Лікарі не могли поставити діагноз, всі системи працюють нормально, згідно з її віком, просто прийшла старість.
Ми усі з сім’єю стали доглядати за бабусею, але з часом кожний почав шукати відмовки. Я все розумію, у кожного сім’я, робота, тому запропонувала скинутися грошима та найняти доглядальницю. Я почула у відповідь одні докори:
«Вона нам не рідна бабуся, вона нам не мати, а тітка, давайте їй знайдемо будинок для людей похилого віку», – це слова моїх дружніх родичів. Я сказала, що цього не буде і стала до баби Міли їздити сама.
Я дуже втомлювалася через усі ці переїзди, на що чоловік запропонував перевезти бабусю до нас. Ми виділили її кімнату, чоловік викликав хорошого лікаря, який визначив, що її хвороба – це запізніла реакція на смерть чоловіка.
Ми приділили багато часу лікуванню старої, тому баба Міла швидко пішла на поправку. Діти дуже зблизилися з нею та завжди розказували про свої справи, а вона – захоплюючі історії зі свого життя.
Шість років прожила з нами баба Міла.
Вона залишила мені за заповітом свою квартиру в центрі міста. І що тут почалося. Знайшлися усі родичі – вимагає кожен свою частку, до суду подавали. Я була шокована такою їхньою поведінкою. Звичайно, що їхні старання були марними, адже бабуся залишила заповіт.
Але ж ми всі розсварилися та не спілкуємося зараз.
Я впевнена, що не повинна ділитися ні з ким. Мені всі ці 6 років ніхто не запропонував допомогу.
Ви згідні зі мною?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!