Надворі вересень – час дітям іти до школи. У мене два школярі: Максимко – другий клас, Дениско – п’ятий. У нас дуже турботливий тато – Сергій. Але коли мова заходить про виховання дітей, кожен має бути самостійним і дбати сам про себе, це у нього від мами такі риси.
– А я тобі давно казала, що дружина не має на тобі їздити! – повторювала свекруха Любов Іванівна.
– І дітей до школи готувати, то не чоловічі турботи!
Я з нею цілком не погоджуюсь. От би записати синів на якийсь гурток з футболу чи купити їм книгу про шахи – хіба це моя турбота? Ціле літо я сама обирала канцтовари своїм синам і на базар їздила, хоч у нас є машина. Деякі речі навіть замовила через Нову пошту, щоб було легше. Навіть тут свекруха відзначилась:
– Ще купиш дітям якусь підробку, а Сергій мусить за те платити!
Я й сама почала підробляти, щоб мати достойний вигляд в очах чоловіка. Але ж це наші діти і забезпечувати їх – наш спільний обов’язок. Думала, що перше вересня у нас вдасться без втручань свекрухи. Я обіцяла дітям, що татко звозить їх до школи, а потім ми разом поїдемо на піцу чи атракціони. Перед школою Максимко трохи прихворів, сильно кашляв, я боялась, що для нього навчальний рік почнеться пізніше. Але, на щастя, синові стало краще, ми збили температуру, він навіть сам проявив бажання піти до школи разом з усіма.
І тут цей відповідальний день. Ми з хлопцями метушимось, збираємось, мені теж сьогодні на роботу. Бачу чоловік виходить у звичайній футболці та спортивних штанах:
– Ти так дітей повезеш до школи? – питаю я у Сергія. Я звикла, що він і на роботу краще вдягається.
– Я їду до мами, картоплю треба копати, – спокійно заявив він.
– А дітей, хто до школи відвезе? Я їм піцу обіцяла!
– Самі впораєтесь, вдома зготуєш піцу, я б теж з’їв.
Знаєте, мене така лють пройняла, подзвонила Любі Іванівні, а вона тільки відповіла:
– Та колись діти жили на городі, так любили роботу, а ти ще з мого сина хочеш зробити ледаря?
– Чи ж не можна було почекати? У дітей такий відповідальний день!
– Нічого їм не станеться, а вже цими вихідними дощі прогнозують, мусимо картоплю викопати.
Я продовжувала збирати дітей до школи, але настрій вже був нікудишній. Не хочу сваритися з чоловіком через такі дрібниці. Але свекрушині витівки уже відверто дратують: це ж де таке бачено, що діти ідуть до школи, а чоловік у селі картоплю копає?
Вибачте. Даних поки немає.