Я збирала пакунок на фронт і думала лише про одне – як хочеться покласти туди свою любов і міцні обійми

Життя таке непередбачуване. Ніколи не знаєш, що буде завтра. Так і ми тоді, за два місяці до війни зовсім не думали, що доведеться пережити страшне. Не уявляли, що наша любов, яка лишень народилась житиме в листах і коротких телефонних розмовах.

Взагалі, я завжди думала, що надто стара для романтичних пригод. Мені 42, розлучена, донька вже студентка. На побачення давно вже не мала ані часу, ані бажання. Ходила на роботу, а у вільний час насолоджувалась читанням і зустрічами з подругами. Ось одна з них Наталя й запросила мене до себе Новий 2022 рік зустрічати. Я погодилась охоче, адже донька поїхала з друзями в гори.

Прийшла раніше, допомагала на стіл накривати. А коли всі вже сіли в гості завітав кум Наталі Дмитро зі своїм братом Іваном. Це було чудове свято, безтурботне, наче з іншого життя. Ми жартували й танцювали, почувались так, наче нам знову 20. А на ранок додому мене проводжав Іван.

Він розповів, що колись був військовим. Та службу давно покинув і власний бізнес заснував. З дружиною вже кілька років розлучений. Вона з дітьми живе в Англії. Наостанок Іван подивився мені просто у вічі й сказав:

 – Ти знаєш, в нас часу немає! Не варто його марнувати. 

Я зовсім не з тих жінок, котрі легко відкриваються, але чомусь йому довірилась. Тоді ми вирішили, що маємо бути разом. За тиждень Іван переїхав до мене, а за місяць – зробив пропозицію. Я ніколи раніше не почувалась такою щасливою. Було страшно навіть собі в цьому зізнатися. 

За кілька днів до повномасштабного вторгнення Іван сказав дивні слова:

 – Не встигнемо ми розписатися.

 – Чого це? 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Пошепки

Він не відповів. Натомість почав носити додому з магазинів консерви, крупи.

 – Нащо все це?

 – Нехай буде!

І ось ранок 24 лютого, дзвінки від рідних, наче серце стало. Іван міцно обійняв мене і сказав:

 – Люба, все буде добре! 

Виявляється, в нього навіть рюкзак вже зібраний у шафі стояв. Як я плакала, о 9 ранку мій коханий пішов у військкомат. А потім зателефонував і коротко повідомив, що їде. 

Відтоді наше життя змінилося. Щодня я чекаю повідомлення від Івана, помираю в цьому вічному очікуванні та оживаю, коли бачу всього кілька слів, або простий плюсик. Я пишу йому довгі листи, а він відповідає короткими, але такими глибокими. Влітку 2022-го ми все ж розписалися. Та не святкували зовсім. Це буде після перемоги.

Я щотижня збираю Іванові пакунки. Його улюблені цукерки “Ромашка”, кава, обов’язково згущене молоко і всілякі різні смаколики. І уявляю, як загортаю в папір свою любов і також ніжно кладу цей скарб в коробку.

Дай мені Боже сил! Віри в нашу зустріч! Ми заслуговуємо на продовження! Чи не так?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector