Хочу поділитись тут своєю історією з життя. Можливо когось вона надихне. Поки я навчалась в університеті, жила в студентському містечку, мала там безліч пригод, але не шкодую ні про що. Після університету я влаштувалась на роботу і змогла винайняти для себе квартиру. На вихідних я полюбляла весело проводити час зі своїми подругами. От одного разу, вони запросили мене на концерт.
Тоді вечір вдався на 100%, бо я познайомилась з симпатичним хлопцем, на ім’я Андрій. Він мені так сподобався, і після концерту з’ясувалося, що це взаємно:
– Ти неймовірна дівчина, я хочу побачити тебе знову! – впевнено сказав Андрій.
– З радістю! – відповіла я йому.
Потім ми обмінялись номерами й з того часу не припиняли спілкуватись. Після тривалих стосунків, коли усі мої подруги вже бавили дітей, я натякала Андрію на пропозицію. Проте він удавав ніби нічого не розуміє. Тоді я вирішила запитати його напряму:
– Андрію, ти мене любиш?
– Звичайно, люблю. Чому запитуєш?
– Ти хочеш прожити зі мною усе життя? – далі продовжувала я.
– Мабуть, що так, але поки я не готовий до змін у своєму житті.
Мене це так засмутило, у моїй голові було багато думок, і я почала надумувати собі протилежне, але сподівалась на якесь вирішення цієї ситуації.
Якось мені зателефонувала власниця квартири у якій я проживала на той час, і попросила виселитись до наступного дня. Мене охопив страх, бо інше житло я не встигла собі підшукати. До вечора я зібрала усі свої речі та домовилась переночувати у подруги. Потім до мене приїхав Андрій, побачив сумки при дверях та здивовано запитав:
– Що сталося? Ти кудись їдеш?
– Так, власниця квартири сказала виселитись до завтра.
– І куди ти тепер їхатимеш?
– До тебе! Більше мені нема куди йти, — пожартувала я.
Проте Андрій сприйняв це не як жарт. Без жодного здивування перевіз усі мої речі до себе. Відтоді ми почали жити разом, а наші стосунки перейшли на новий етап. Незабаром коханий зробив мені пропозицію, ми влаштували гучне весілля, потім збудували дім та народили дітей. Все життя я мріяла зустріти власницю квартири, яка мене тоді виселила, але допомогла нам з чоловіком розпочати той етап, на який ми самі чомусь не могли наважитись.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Чи вірите ви у випадковості?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!