Вчора з роботи повернулася дуже втомлена і сил просто не мала. Ми домовлялися зустрітися з подругою у кафе, бо не бачилися, певне, років 100, але довелося відмовитися. Дорогою я тільки забігла у місцевий супермаркет, щоб купити щось на вечерю і перетнулася з однією знайомою, яка жила у сусідньому будинку. От ми й розговорилися з нею дорогою додому.
“З першим чоловіком я розлучилася, ще коли донька була геть маленькою.
Довгий час не була готова до нових стосунків, розчарувалася в чоловіках. Так тривало цілих десять років, поки я не зустріла його – чоловіка своєї мрії. Спершу ми зустрічалися таємно, але нещодавно він мені зробив пропозицію і я погодилася. Я з головою поринула в підготовку до весілля, тому попросила колишню свекруху взяти до себе мою тринадцятирічну доньку на цей період.
Вони чудово ладнають, здається, що доньці в бабусі подобається більше, ніж зі мною. А я нарешті можу приділити час своєму особистому життю. Я всю свою молодість присвятила доньці, тому зараз вже заслужено можу відпочити. Дійсно, всі свої сили вклала на забезпечення та виховання дитини, чоловік навіть аліментів не виплачував, може, нарешті настав час і його родичам внести якусь лепту?
Вирішила спитати в доньки, чи б не хотіла вона залишитися з бабусею. Особливого ентузіазму в її очах не було, вона просто промовчала. Здається, її це образило.
Я дуже люблю свою доньку, але вважаю, що це не чесно – чому колишній проживає у своє задоволення, а я маю поставити хрест на особистому щасті?
Обговорила це з дочкою, вона особливого ентузіазму не проявила, а й відмовлятися не стала. Мені здалося, що це її зачепило. Не хочу, щоб вона відчувала себе покинутою … Я її люблю і, звичайно, через якийсь час заберу назад. Але зараз мені хочеться насолодитися проживанням з коханим і задоволенням своїх особистісних потреб.
Як допомогти доньці зрозуміти мене і зробити так, щоб вона не затаїла на мене образу через мого рішення?”
Я розпрощалася зі знайомою і пішла додому. З голови ніяк не виходили її слова. Як можна було проміняти рідну доньку на чоловіка? На її місці я точно та не вчинила б.
Я мала схоже дитинство. Моя матір також залишила мене з бабусею і я досі тримаю на неї образу. Хоча й зробила вона це через роботу. Хіба ж діти повинні страждати через нереалізованість батьків чи їхню потребу любові? А хто діткам тоді даруватиме цю турботу? Думаю, моїй знайомій такий вчинок ще відгукнеться в майбутньому.
А як гадаєте ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!