Я людина проста, все життя працювала медсестрою в амбулаторії. Чоловік – вчитель у школі, дуже спокійний і добрий. Грошей багато ми ніколи не мали, але тішились, що живі й здорові. Виростили двох чудових дітей.
Донечка наша Діана теж вирішила стати медиком. Ми ледве її навчання оплатили. А на другому курсі вона вирішила заміж вийти. Хлопець був хороший, тож я не сперечалась. А тоді померла моя свекруха, залишилась квартира, невеличка однокімнатна. То віддали її молодим.
Та я страждала від докорів сумління, адже для сина квартири в мене не було. Хоч тоді він ще навіть школу не закінчив. Чоловік все мене заспокоював.
– Не переймайся, він має навчитись самостійно гроші заробляти.
– Ти що не розумієш – це не справедливо. Згодом він нам згадає!
Тож коли Дмитро привів до нас свою кохану Світлану я відразу зрозуміла – скоро весілля. Син тоді вже навчався в університеті на історичному факультеті. Він в батька пішов, зовсім спокійний. Такі великі гроші не вміють заробляти, я це точно знаю. Тож я зрозуміла – не можу сина образити.
– Я поїду до Італії на два роки, зароблю на квартиру і повернусь!
– Але ж в тебе спина хвора. Куди тобі? – застерігав чоловік.
– Я не можу інакше. Якось буде.
Та було все не просто якось, а дуже складно. Мій фах медсестри дуже допоміг, я легко знайшла роботу і мене цінували. Але доглядала я подружжя літніх італійців. Сеньйора – лежача, паралізована після інсульту, її доводилось підіймати, купати, масажі робити. А сеньйор мав початкову стадію деменції, що ще важче, адже я увесь час мала за ним спостерігати, аби не утнув чогось. Єдиний плюс, що мені гарно платили, враховуючи усі ці складнощі. Та своє здоров’я я там залишила.
Коли поверталась додому сидіти в машині не могла, так спина боліла. Відразу довелось оперувати грижу. Потім ще пів року не могла підіймати більш як кілограм.
Та я купила синові гарну квартиру, ще й гроші дала на ремонт і розкішне весілля. Оскільки до цього вони просто розписалися.
Усі наче були задоволені, хоча “Дякую” мені ніхто не сказав. Та нещодавно сталася ситуація, яка мене дуже засмутила.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я вирішила запросити молодь до себе на Новий рік. Скучила за всіма. Накрила великий стіл. Приготувала чимало страв на будь-який смак. Два дні на кухні гарувала і це з моєю спиною й тиском. Свято вийшло на славу. Давно ми так не сиділи. Та коли настав час розходитись донька побігла мені допомагати збирати зі столу, мити посуд, а невістка просто пішла дивитись телевізор.
Я дуже здивувалась, як так можна. Хоч би поцікавилась, чи не потрібна допомога. Врешті вона навіть нічого не принесла. Діана ж прийшла з двома салатами й запіканкою. А останньою краплею стало прохання дружини мого сина:
– Ось, я взяла контейнери! Наберіть нам смачненького, не хочу завтра готувати, а у вас стільки залишилось.
Я стояла й не знала, що на це казати. Як можна бути такою нахабною? Шкода, що я цю дівчину раніше не розкусила, не дозволила б синові одружуватись.
– Я можу дати лише солодке! Ви ж нічого не принесли, а я ще хочу дочці сумку зібрати, в неї діти.
Невістка образилась і пішла геть. А син наступного дня зателефонував і насварив мене. Виходить заради такої поваги я дітям квартиру подарувала?
Скажіть, що б ви зробили на моєму місці? Як провчити таку невістку?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!