Я живу в Тернополі, а мій татко у селі Великі Лучки (недалеко від Мукачева). Дорога далека, майже 5 годин їхати машиною.
Переїхала я давно, ще коли в університет вступила. Потім вийшла заміж, діток народила, з чоловіком купили квартиру.
Поки ще мама була жива, то тато почувався добре. Таким живчиком був, господарював біля хати, все до ладу приводив. Сусіди казали, що у тата просто золоті руки.
Але минулого року мами не стало через рак. І тоді тато наче сам себе поховав. З хати не виходив, хіба в неділю до церкви та на цвинтар. Господарка геть занепала, весь двір поріс бур’янами. Ми з чоловіком старалися приїздити щовихідних, аби якось допомогти татові. Я купувала декілька пакетів з продуктами, заходила в аптеку, набирала ліки з запасом.
Однак, останні тижні татові геть кепсько. У нього розвинулася деменція. Сусіди до мене ледь не щодня телефонують та скаржаться на самопочуття тата.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Він може просто вийти з хати та піти, куди ноги ведуть. Раз дійшов до сусіднього села та не знав, як повернутися додому.
Коли сусідка приходила йому допомогти, то він почав кричати. Думав, що то грабіжники та з палицею накинувся на бідолашну жінку.
Якось я приїхала до тата в суботу, купила продукти та ліки. А він виходить на двір та питає, хто я така.
– Тату, я твоя донька. Хіба ти?…
– Яка донька? Я живу сам. Ти не моя дитина!
Ви не уявляєте, як боляче слухати це від рідної людини. Розуміла, що тато не навмисне говорить, адже це наслідки страшної хвороби.
Ми з чоловіком, на жаль, не можемо переїхати до тата в село. Адже у Тернополі маємо бізнес, треба контролювати все виробництво меблів та слідкувати за працівниками. Як такого заступника мій чоловік не хоче наймати. Раптом, його захочуть обдурити?
Тато все життя провів у селі і йому буде надто тісно у нашій квартирі.
Тому я вирішила знайти в селі людину, яка б могла доглядати за татом. І бажано з медичною освітою. Гроші для нас не проблема взагалі, для татуся нічого не шкода.
Але от сусіди в селі моє прохання сприйняли надто різко, навіть негативно:
“Тобі взагалі байдуже на рідного батька?”, “Гроші для тебе важливіші”, “Хочеш кинути немічну людину на поруки чужим?”
На щастя, знайшла одну жіночку, яка працює в сусідньому селі медсестрою. І вона погодилася за певну суму приїздити щодня до тата, слідкувати за його здоров’ям. А ще прибирати в хаті, готувати, їсти варити. Я не переживаю за тата, бо знаю, що він у хороших руках.
Однак, не можу зрозуміти, чому всі сусіди так накинулися на мене з докорами? Я нічого не тямлю в лікуванні, не вмію ні уколи ставити, ні компреси. А татові вони дуже потрібні.
Я просто не кидаю його напризволяще, а навпаки, дуже переживаю за здоров’я.
Невже от просто чужі люди знають краще, як мені жити? Рознесли плітки на все село, яка я підла та погана донька!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!