Ліля і Євген виховували двох чудових синів-близнюків. Цього року їм виповниться 16 років. Ліля працювала директором у дитячому садочку, Євген мав власну автомийку. Словом, жили вони, як всі – спокійно та щасливо.
Аж поки одного ранку Ліля не відчула, що їй раптово стало зле. Ні таблетки, ні народні засоби не допомагали, тож жінка вже подумала, що отруїлась. Записалась до лікаря, а там їй повідомили радісну новину – це все через вагітність.
Вийшла з лікарні Ліля зі змішаними враженнями: з одного боку – діти це завжди добре, а з іншого – їй за 40, які вже там пологи…
За порадою пішла жінка до своєї сусідки Олі. У неї життя не дуже склалось: ні роботи, ні коханого чоловіка… Та навіть собаки вона не мала. Але подругою була відмінною. Що б не сталось – на неї завжди можна розраховувати.
– Отакі у мене справи, – завершила свою розповідь Ліля. – І що порадиш тут робити?
– Як що? Звісно, розповідай чоловіку. Думаю, він дуже зрадіє поповненню, – запевнила Оля стару подругу.
Ці слова трохи заспокоїли вагітну. Вони прийшла додому, замовила вечерю з улюбленого ресторану, накрила на стіл… Очікування були таким хвилюючим, що хвилини тривали ніби цілу вічність.
Нарешті у дверях провернулись ключі, Євген зайшов у коридор і здивовано глянув на дружину.
– Коханий, у мене така чудова новина! – розпочала одразу Ліля.
– Я знаю. І цієї новини треба позбутися, якщо ти й далі хочеш зі мною жити. Це не моя дитина, можеш навіть не починати виправдовуватись. Або ти вирішуєш цю проблему, або я розповідаю все нашим дітям і батькам, – з порогу відрізав Євген.
Жінка впала там, де й стояла. У голові поморочилось, зрозуміти бодай щось було дуже важко… “Звідки він взагалі взяв, що це не його дитина? Що сталось?” – крутилось у Лілі в голові.
Наступного ранку вона пішла в клініку. Терміни були ранніми, плід ще не сформувався навіть. А от з чоловіком вона багато років прожила, дітей від нього народила… Що ж тут вже обирати?
Пройшло все вдало, але після операції жінка дуже змінилась. Завжди тепер була мовчазна, майже не посміхалась, замкнулась у собі. Так вона прожила два місяці: у її душі поселилась скорбота.
А одного вечора в гості прийшла Оля. З підбитим оком. За Олею ледь шкандибав Євген.
– Вибач мене. Вибач, якщо зможеш, – кинувся в ноги своїй дружині чоловік. – Я не знав, що то була моя дитина. Я не повірив тобі. Вибач. Це все вона, це Олька мені про тебе набрехала! Чого ж ти не сказала мені, що все це брехня! А як же наша дитина?
Оля переминалась з ноги на ногу, не знаючи, що сказати. Все, що вона змогла із себе видавити – скупе “вибачте”.
Ліля все зрозуміла. Оля давно кинула оком на її чоловіка, заздрісно їй було, що в самої життя не склалось. От і набрехала вона Євгену і про зради, і про дитину. А той повірив… Як він міг повірити?
Чоловік вимолював пробачення, просив забути все, що сталось… Але тільки жінка зрозуміє, що таке втратити свою дитину. Ліля пробачити не змогла.
Зібрала речі, подала на розлучення і переїхала до мами. Мабуть, так треба було зробити із самого початку.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як ви гадаєте, хто найбільше винен в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!