Бабу Ганну і діда Федора я все життя знала. Дитиною товаришувала з їхньою онукою Настею. Її батьки поїхали за кордон, а дитину залишили з рідними.
Це були надзвичайні люди, добрі та щирі. Найбільше захоплювало їхнє ставлення один до одного. Рідко зустрічаються такі подружжя, в яких любов та повага – це головне. Колись баба Ганна розповідала, що вони дітьми познайомились. Федір її після школи додому проводжав, польові квіти дарував. Згодом і побралися.
Потім почали на заводі працювати, жили в гуртожитку. Було важко, та добре разом. Народився старший син, а згодом донечка. Молоді отримали квартиру і все було чудово. Згодом діти виросли й поїхали.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше життєвих оповідок за посиланням –https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Та найбільше мене дивувала байдужість дітей і онуків. Вони зовсім не цінували бабу Ганну і діда Федора. Хоча батьки все робили заради них. Врешті син з невісткою й онуком виїхав до Англії, а дочка після закінчення університету залишилась в Києві.
Старенькі ніколи не скаржились. Досить довго вони з усім справлялись самотужки. Та торік Федір відсвяткував 90-ліття. Ніхто з рідних не приїхав. Я, як їхня сусідка, вирішила прийти з тортом привітати. Тоді й побачила, що зовсім вже їм важко. Бабуся хворіла, вже не могла прибирати й готувати.
Після того я вирішила час від часу приносити стареньким смачненьке. Їдять вони не багато, а я однаково готую щодня для дітей. Минуло кілька місяців і дідусь сказав:
– Бачу я, що ти робиш!
– Що?
– Добра до нас дуже, носиш їжу мало не щодня. Послухай, нам і справді важко. Не хочеш заробити. Треба всього раз на тиждень прибирати й ось так, як ти робиш зараз їжу приносити.
– Я це й без грошей робитиму. Мені не важко.
– Ні-ні! Так не піде. Лише за гроші. Дві тисячі ми цілком можемо платити.
Врешті я погодилась. Та вирішила, що на гроші стареньких просто купуватиму більше якісних дорогих продуктів. Провідувала їх щовечора після роботи. Одного разу випадково почула їхню розмову:
– Любий, хіба ж ми з тобою поганими батьками були?
– Ні, ти найкраща мама, яку я в житті бачив.
– От і ти чудовий тато. Як же сталося, що ми такі самотні віку доживаємо. Діти вже навіть не дзвонять. Онука, яку ми виростили, не згадує.
– То таке життя. Не засмучуйся. У них свої турботи.
Згодом бабуся Ганна зовсім злягла. Ви б бачили як дід її доглядав, з ложечки годував. Вмовляв з ліжка встати.
– Я допоможу тобі на балкон вийти. Кохана, треба на сонечку побути, повітрям свіжим подихати.
– Не хочу я нічого.
– А ти бачила, який пиріг наша Віра принесла? Зараз шматочок відріжу. Скуштуй.
Він допомагав їй вдягатися і примовляв:
– Яка ж ти в мене гарна. Ніколи не міг намилуватися. Навіть зараз, в цьому віці в тебе ніжні добрі очі, а волосся таке шовковисте. Найгарніша бабуська, котру я бачив.
Він ніжно гладив її волосся. А як вони дивилися один на одного. Наче їм по 20 років і вони шалено закохані.
Наступного дня я прийшла з вечерею і відразу ж здивувалась. В оселі було зовсім тихо. Тоді я побачила на столі якісь папери й записку, що це мені. Подивилась і зрозуміла – це документи на квартиру. Промайнула думка, що старенькі на балконі, але тоді побачила – вони лежать у спальні обійнявшись. Так ніжно, з усмішкою. “Може сплять?” – подумала я, так коли спробувала торкнутись – збагнула, ні.
Я самотужки влаштувала похорон. Діти, коли дізнались, що старі залишили мені квартиру – відмовились навіть приїхати. Мені через це страшенно неприємно. Навіть думала відмовитись від спадку.
Скажіть, що мені робити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!