За свого Дениса я вийшла перед самим початком війни. Хто ж тоді думав, що таке станеться. Ми винаймали житло і мріяли про майбутнє. На початку лютого я дізналась, що вагітна. Ми були невимовно щасливі. І раптом 24 лютого.
Пам’ятаю той ранок. Я прокинулась від страшного токсикозу. А тоді відкрила соцмережі. Чоловік прокинувся. Годину ми сиділи розгублені. А тоді зателефонувала моя мама.
– Приїжджайте до нас! Будемо думати, що далі робити.
Ми забрали всі необхідні речі, документи й приїхали до батьків. Тоді ненька почала вмовляти нас залишитись, аби усі разом були.
– Ти вагітна, тобі допомога потрібна, а в нас місця вистачає. Є власний двір!
Чоловік не хотів жити з моїми батьками. Хоча в них справді гарний будиночок на околиці. Мені тоді здалося, що мама має рацію і в такій ситуації краще нам бути усім разом. Врешті я вмовила Дениса і ми переїхали.
Мама відразу сказала, що треба зробити ремонт, аби нам було комфортно і випросила у мого чоловіка серйозну суму, аби переробити санвузол і кухню. Ми більше не платили за оренду, тому й погодились допомогти батькам. Звичайно сума вийшла чимала, але це ж не чужі люди. Крім того, ми не знали, як довго будемо у них жити.
Восени ідея жити в будинку взагалі здалась чудовою. Почали вимикати світло. Денис придбав генератор і дрова, щастя, що в хаті були старі пічки. А тоді я народила. Маму саме звільнили з роботи, тож вона багато мені допомагала. Хоча мій тато досі працював, але заробляв він зовсім не багато. Фактично нас усіх утримував мій чоловік.
А кілька місяців тому ненька запропонувала:
– Виходь на роботу на пів ставки. Я сидітиму з дитиною. Бо грошей бракує. А я вже роботу не знайду в моєму віці.
Я не розуміла, чому це мамі важко знайти роботу, якщо їй всього 48 років. Та, вочевидь, вона просто не хотіла працювати. Мені все ж довелось вийти на попереднє місце на пів дня. Було вкрай важко залишити дитину. Серце розривалося.
І тут нещодавно я повернулась додому і випадково почула як мама емоційно говорить з кимось телефоном:
– Я тут цілодобово з дитиною. І ні копійки за це не отримую. Мені так важко, в хаті їсти нічого, я вже всі заощадження витратила. Не знаю, як далі буде!
Я мало не впала. Адже чоловік щодня привозив додому торби продуктів. Крім того, залишав на полиці гроші на всілякі дрібні витрати. Мама їх просто забирала собі. Я ж купувала усе необхідне для дитини.
Мені стало вкрай прикро. Схоже, мама нас використала. Ми оплатили ремонт, купили генератор, дрова. Взагалі не знаю, як вони б без нас перезимували. Тепер думаю, що час нам з чоловіком переїхати. Скоро дитину в ясла можна віддати, тож якось впораємось. Та інше питання, чи не важко буде батькам без нас?
І скажіть, що мені вчинити? Провчити маму чи не варто?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!