Три роки тому не стало мого чоловіка. Ми були разом з 17 років і прожили 60 років душа в душу. Коли Валентин помер – мені було вкрай самотньо. Все думала, що син зрозуміє, почне частіше приїжджати, та він ледве знаходив час, аби мені зателефонувати.
Зрештою я змирилась. Час від часу водій сина привозив мені продукти. А раз на тиждень до мене приїжджала соцпрацівниця. Ліля допомагала прибирати. Часом могла просто затриматися на годинку. Ми сиділи й говорили. Для старої жінки – це дуже цінно.
Одного дня Ліля прибігла до мене просто посеред тижня:
– Благаю, допоможіть. Я заплачу. Посидіть дві годинки з Оксанкою! Вона дуже слухняна дитина, і досить самостійна.
Оксанці було 5 років. І вона мене причарувала. Такої розумниці не знайти. Я колишня вчителька, тож ці дві години ми разом читали казки й вчили віршики. Я так сумую за онуками. Це розрада. Коли Ліля повернулась, я відразу їй сказала:
– Ти можеш приводити до мене Оксанку, коли треба. Грошей не візьму, бо ще невідомо хто кому допомагає.
Відтоді приблизно двічі на тиждень я сиділа з дівчинкою. І це дарувало мені неймовірну радість.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Скажу чесно, найбільше я переймалась через наближення Різдва. На свята самотнім людям найважче. Коли був живий чоловік – я накривала стіл, готувала 12 страв. А останні три роки не робила нічого. Син жодного разу до мене на свята не приїхав.
Тож на Святвечір я вирішила просто помолитись і почитати Святе письмо. І раптом почула стукіт у двері. Промайнула думка, що це син. Та коли я відчинила – побачила Лілю з її чоловіком та Оксанкої. Вони принесли чимало пакунків.
– Дозвольте з вами відсвяткувати. Ось всіляке, я приготувала.
– А хіба ж у вас немає родичів?
– Річ у тім, що ми з чоловіком з дитбудинку. У Оксанки немає ані бабусі, ані дідуся. А ви даєте їй відчуття рідної людини. Це скарб!
З моїх очей полились сльози. Ми сіли за стіл. Вечір був чудовий. Раптом зателефонував син.
– Любий, зі святом! Ми за столом, пізніше зателефоную.
– Ми – це хто?
– До мене сім’я прийшла!
Сина образили мої слова. Тепер взагалі не телефонує! Та що він хоче? Краще, аби я сама сиділа. Скажіть, як я мала вчинити в цій ситуації?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!