Здається, нам варто змиритися з фразою: “Як колись, не буде вже ніколи”. Яскравим прикладом та поштовхом до цього є події в україні сьогодні.
Зараз життя багатьох і справді цілком обнулилося.
Хтось виїхав зі своєї домівки, ще не знаючи, що так ніколи більше й не повернеться на Батьківщину. Хтось залишився чекати дива, не відаючи, що все буде зовсім не так, як би нам хотілося. А хтось тільки повертається, щоб почати все спочатку! Але так, як колись, не буде більше ніколи.
1. Найголовніше і найправильніше зараз – приймати нову реальність. Чим більше ви опиратиметеся, тим важче буде йти вперед.
Моментом відліку для всіх українців стала війна. Вона почала новий етап нашого життя. Змусила глянути на все під іншим кутом.
2. Звичайно ж, не таких змін ми потребували, але доводиться приймати те, що маємо і вчитися жити по-іншому.
Досі ми тільки читати про таке могли у книжках, навіть не знаючи, що воно торкнеться і нас у 21 столітті.
Колись це здавалося чимось далеким і нереальним, а тепер це – наше сьогодення.
3. На жаль, реальність не є підконтрольною нам. Не все і не завжди трапляється так, як того хоче кожен з нас. Але ми здатні керувати власною реакцією на ці події… своїм життям, майбутнім і власним вибором.
І найбільш нещасними у цьому випадку, напевне, будуть ідеалісти. Ті, які звикли контролювати все та ідеалізувати майбутнє. Усі, хто вірив у так зване найвище добро, пізнали найбільшу гіркоту.
Коли за вікном лунає сирена та летять ворожі ракети, ілюзії рушаться. Складно вірити бодай у щось… Коли зовсім молоді люди віддають власні життя за нашу з вами безпеку – серце кожної матері дає тріщину.
4. Хочеться плакати, але сліз за три місяці вторгнення росії в Україну вже не залишилося.
5. Не одразу вдасться зцілитися навіть після перемоги, коли цей жах скінчиться. Але так чи інакше – все мине.
6. Усе обов’язково буде добре, бо навіть найбільший у світі жах не триває вічність. Він теж скінченний. Залишається тільки дочекатися, підживлюючи віру та внутрішню енергію.
Страшно і важко. Знаємо. Але навіть дітям важко робити перші кроки без сторонньої допомоги. Тож шукайте підтримку, цінуйте миті і боріться. Тому що життя переможе зло, світло – темряву, а ми – росію!
Слава Україні!
А як Ви почуваєтеся останні 3 місяці?
Що допомагає триматися?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!