Змалку ми намагалися дати синові усе найкраще. Для себе вирішили, що обмежимось однією дитиною, аби їй вистачало уваги та всього необхідного у фінансовому плані. Віталік справді мав усе: гарний одяг, іграшки, спортивний інвентар, він відвідував усі можливі гуртки, ми оплачували найкращих репетиторів.
Можу сміливо сказати, що наші зусилля не були марними. Син із медаллю закінчив школу і самотужки вступив в університет. Згодом його взяли на стажування у відому міжнародну компанію. Ми з чоловіком вирішили, що маємо допомогти Віталіку з житлом, продали власну дачу, доклали грошей і придбали гарну двокімнатну квартиру.
Наш син завжди був вдячним. Він допомагав нам, ставився із повагою. А потім сталося те, чого ми ніяк не очікували. Син прийшов, і як сніг на голову видав нам новину:
– Я познайомився з чудовою жінкою. Маю серйозні наміри, хочу вас познайомити.
– То влаштуймо вечерю, ти її приведеш до нас!
На суботу ми намітили знайомство. Я увесь день готувала, накрила гарний стіл. А потім причепурилася, хотілося скласти гарне враження.
Коли Віталік з коханою увійшов, я відразу звернула увагу, що вона дуже приваблива, як то кажуть, ефектна жінка. І хоча Інга дуже доглянута, та все ж старша за нашого сина.
Ми сіли за стіл – і я спитала відразу:
– А скільки вам років?
– 34. Але я займаюсь спортом і підтримую здоровий спосіб життя.
– А ви до цього вже мали чоловіка?
– Звичайно, я була у шлюбі. Та мій чоловік пішов на війну і загинув ще у 2018 році. Я залишилась одна з трьома дітьми. Думала, що ніколи вже не знайду своє кохання. Та життя непередбачуване, мені пощастило зустріти Віталіка.
Я мало зі стільця не впала. Які ще три дитини? Вдова – то пів біди, а виховувати чужих дітей, ще й травмованих… Крім того, синові лише 28 років. Досить суттєва різниця в них.
Інга гарно поводилась, я помітила, що вона освічена і культурна. Та це не змінювало головного. Наостанок син вирішив нас остаточно добити:
– Мамо, я зробив коханій пропозицію і вона погодилась. Плануємо просто розписатися. Я хочу продати квартиру, аби ми купили будинок, хоча б на чотири кімнати, щоб місця всім вистачило.
Я не знала, що казати, ком був у горді. А вже коли молоді зібралися, я попросила сина зайти наступного дня, наче б то допомогти мені з меблями.
Віталік приїхав із самого ранку.
– Ну, де той комод?
– Немає ніякого комода. Сину, я мушу з тобою поговорити.
– Що сталось?
– Я не можу дивитись, як ти руйнуєш своє життя? Чим ти думаєш? Тобі всього 28 років, а ти хочеш стати татом для трьох чужих дітей?
– Я кохаю Інгу і вже все вирішив.
– Ми так багато зробили для тебе, а ти хочеш все змарнувати. Прошу, подумай.
– Нема про що думати. А ви не втручайтесь. Я думав, зрадієте, підтримаєте!
– Ну як так і ти хочеш вдову з трьома дітьми, то добре. Але живи з нею не в нашій квартирі. Ми не дозволяємо продавати житло. Шукай самий, як заробити на будинок.
– Якщо так, то я вас знати не хочу.
Як боляче було це чути після усього. Все життя ми старалися, аби Віталік виріс самодостатнім – і ось який результат. Та й невже він не розуміє, що Інга вже навряд чи захоче народжувати. А якщо й погодиться, то максимум на одну дитину. І як їх усіх утримувати?
Порадьте, що мені робити? Як врозумити сина?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!