Що казати, сім’я у нас доволі успішна. Мій чоловік – відомий медик, а я економіст. Колись давно ми вирішили об’єднати зусилля заради успіху. Відкрили спочатку приватну медичну консультацію, яка згодом переросла у велику клініку. Зараз мій Дмитро – головний лікар, а я менеджер, контролюю усі фінансові питання.
Ми завжди мріяли, що син продовжить нашу справу. І він також вирішив стати лікарем, але обрав дещо інший напрямок, а саме нейрохірургія. І це чудово!
На третьому курсі наш Ілля почав зустрічатися з однокурсницею. Марина – світла і хороша людина, старанна студентка, покликання якої акушерство і гінекологія. Минуло всього кілька місяців і син заявив:
– Я не бачу сенсу шукати надалі. Марина – моя доля.
– Ну, тоді готуємося до весілля!
– Зачекай, ми вирішили ніякого свята не робити! Це зайве.
Я не розуміла цього. Молоді, гарні, це перший шлюб. Ну як це без весілля? А тоді Ілля натякнув, що батьки Марини не багаті. Я не бачила в цьому проблеми. Ми з чоловіком вирішили зробити сюрприз молодим. Я самотужки обрала затишний ресторан на природі. І організувала дуже вишукане свято на 30 осіб. Запросили лише найближчих. Тоді й вирішила знайти батьків Марини, аби і їх закликати. Не розуміла чому нас досі не познайомили.
Друзі мого сина пояснили, що моя майбутня невістка зростала в селі. Я зібралася і поїхала. Тоді встала просто в центрі й розпитала, де живе моя сваха.
– А Ліда Василівна? Наша медсестра? Он там, їдьте тією дорогою до кінця, побачите старий зелений будинок.
Під’їжджаючи на своєму новому джипі до хати Марини я була шокована. Про нормальну дорогу там не йшлося. А тоді я побачила старий деревинний будинок, якому, мабуть, років сто. Я наче на машині часу перенеслася. Не думала, що хтось і досі так живе. А тоді вийшла з автівки, мені довелося зняти свої туфлі на підборах. Підійшла до хати, почав гавкати пес, а тоді вийшла незнайома жінка.
Це і була мама Марини. На вигляд їй років 60, хоча я розуміла, що сваха значно молодша. Та життя її не пошкодувало. Побачивши мене, вона зніяковіла.
– Я мама Іллі, вашого зятя майбутнього!
Вона запросила мене до хати. Всередині так бідно, що словами не передати. Виявилося, батько Марини давно помер, а її мати тягне все на собі. Щоранку прокидається о 4 годині, йде до худоби, а тоді біжить на роботу у фельдшерський пункт, там вже 30 років за медсестру. Повернувшись на вечір додому відразу біжить на город.
Ця жінка викликала в мене повагу. Хоча я досі не розуміла, чому Ілля обрав таку дівчину. Вони ж зовсім з різних світів. Та на весілля я Лідію Василівну запросила.
Коли настав день свята – молоді просто розписалися. А потім я їх відвезла в ресторан. Це був чудовий день, та я бачила, що Марині не комфортно. Так само як і її мамі, яка прийшла в старій спідниці й поношених капцях. Вона скромно сиділа і майже нічого не їла.
“Може й не треба було того весілля” – думала я.
Ми подарували молодим квартиру в самому центрі, а сваха, як я згодом дізналася, принесла лише 5 тисяч гривень.
Після святкування якийсь час ми не бачились. Та якось я випадково дізналася, що у свахи день народження. Зібралась – і поїхала до неї. Придбала гостинців, всіляких делікатесів. Я застала Ліду Василівну саму. Привітала її. А тоді почали односельці з квітами приходити, усі їй дякували, вихваляли. Я тоді зрозуміла, що вона не проста людина, а надзвичайно добра, яку усі в селі поважають.
Ми розговорилися. Я відчула, що сваха насправді щира і чуйна. Давно в місті я не зустрічала таких чистих душею людей, вона усім в селі просто так допомагає, уколи, системи ставить – і ні копійки не бере. Де ви в місті таке бачили?
Наостанок, сваха зібрала мені величезну торбу домашніх продуктів. А я витягла конверт, в який заздалегідь поклала 300 євро і залишила його на столі:
– А це ваш подарунок, і нічого не кажіть. І якщо можна ми будемо час від часу приїжджати. Так у вас тихо й спокійно, душа відпочиває.
– Звичайно, приїжджайте з чоловіком, і з молодими. Молочка козячого поп’єте, на озеро вас відведу.
Відтоді ми дуже близькі. Відпочинок у свахи в селі кращий, ніж на будь-якому курорті, повірте. Всього за кілька днів нам вдається відновити сили, переродитися. А для себе я зрозуміла, що гроші – це далеко не все, що робить нас щасливими й самодостатніми.
Як гадаєте, можуть разом бути люди із зовсім різних сімей?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!