Я давно виїхала за кордон. Ми так вирішили підзаробити з чоловіком, а потім усе закрутилося так, що на Батьківщину навіть не захотілося повертатися. У нас тут робота, дім, дітки. Втім, я вже встигла скучити за мамою. Та й онукам бабусю слід пам’ятати. Отож, нещодавно я вирішила, що ми повинні повернутися в Україну. Погостювати, ясна річ, але все ж…
Рідня мене підтримала.
Вставши зранку, я була зачарована прекрасною погодою й зібрала рідню на шашлик. Ми відправилися до озера, де я в дитинстві проводила багато часу. Прийшовши туди, я була шокована: польові трави перетворилися в жорсткий високий бур’ян, багато місць випалені або закидані пластиковим сміттям. Розчаруванню не було меж.
Знайти чисту галявину також було не простим завданням, довелося прибирати. Шашлик вийшов смачний, але вигляд моєї улюбленої галявини мене пригнічував — все таке брудне, жалюгідне, кругом пластик і недопалки… озеро — і то помутніло. Зайти в нього поплавати я не ризикнула й дітям заборонила.
Ще на початку я сказала рідним, щоб вони все сміття збирали в пакет. Мене досі дивує те, чому так не можуть робити інші, адже сміттєві баки в 100 метрах від озера.
В кінці вечора, коли ми зібрали усі речі, я замітила, що кулька зі сміттям немає.
Я стала питати, у кого він. І мама від мене відмахнулася — мовляв, ми вже викинули … Я здивувалася:
«Як викинули, куди?»
– «Туди, в очерети. А що, ми крайні? Всі там кидають! »
Я більше не могла стримувати свого обурення. Я злісно кинула якусь колючу фразу і спробувала витягти сміття з очерету.
Тільки тепер, на фоні таких контрастів культур я збагнула, що люди самі створюють собі проблеми. Це ж ми будуємо власну країну. Хоч більшість народу і звикла нарікати на владу та уряд. Але це не президент викидає сміття там, де цього робити не слід.
Варто пам’ятати, що великі зміни починаються з маленьких кроків.
Ви погоджуєтеся з моєю думкою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!