Про товар першої необхідності або кожен бачить те, чого йому не вистачає

Стою в черзі. Надворі вже вечоріє, але після роботи я все одно вирішила збігати у свій улюблений супермаркет. 

Стискаю в руках лимон, хліб і редьку Дайкон. Оглянулася мимоволі. Бачу, позаду чоловік, теж без кошика. А набір у нього куди колоритніший, аніж мій: коньяк, Пепсі і той же лимон.

– Дамочка прикупила собі прутня, – чую за спиною.

Я аж оторопіла. Повертаюся. Це сказав той самий незнайомець з коньяком. Більше нікому. Бачу, що він показує на мою редьку і зуби скалить.

– Чоловіче, – кажу, – невже це джерело вітамінів вам щось нагадує?

Чоловік розсміявся і закивав головою.

– І що ж? – уточнюю я.

Незнайомець окинув мене переможним поглядом і видав те саме слово, що на букву Х починається. 

Я мовчки дивлюся на нього.

Мати я не люблю, але чути доводилося. Втім, тим же відповідати не збираюся.

– Ти диви. А я думала, що редьку Дайкон брала. Хто ж це вас так у житті обділив ерудицією? Природа?

– Шо?- розчервонівся співрозмовник.

– А то, – відповідаю йому. – Кожен бачить тільки те, що хоче або чого йому в житті не вистачає. Тепер робіть висновки.  Я бачу, бо мені замало вітамінів в організмі. А вам чого мало? 

Чоловік ще дужче почервонів, але тепер, здається, від сорому.

– Чого ви кричите? Люди довкола! – обурився джентльмен.

– Не переживайте, тут усі дорослі люди. Немає чого соромитися. Всі все і так розуміють.

– Та що ти собі дозволяєш? Що це за натяки у мій бік? 

– Та нічого. Головне, не соромтеся. Це природно. Так буває.

Сильпо и Фора начали принимать документы с Дії | Факты ICTV

– Досить про мене такі дурниці говорити! – обурився чоловік. 

– Може, і собі редьки купите? Компенсує трохи ваші утрати.

– Чоловіче, ви не тут стояли! – у розмову втрутилася якась бабулька.

– Майте совість, – звернулася я до жіночки, – людині і так не легко живеться. Знаєте, обділеним модна і без черги.

– А чим це він обділений?- запитала старенька і тільки-но я відкрила рот, як мене обірвав цей незнайомець.

– Та ідіть ви!- обурився він і вибіг з магазину. Навіть товар не взяв, з яким стільки простояв у черзі.

– Що у вас там? – запитала мене касирка, коли я нарешті підійшла до прилавка. 

– А у вас продають мізки? – запитала я.

– Ще не завозили, – засміялася жінка, розуміючи, про що я.

– Жаль, бо тут комусь дуже треба. Товар першої необхідності, так би мовити!

Як вам історія?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector