– Як не поїдете геть – я все вашому синові розповім! Він мені повірить! – Невістка інтриганка вигадала, як мене спекатися

Колись мати повчала мене, як могла. Я тоді її слів зовсім не розуміла, та зараз щодня згадую.

 – Народи ще донечку! Буде опорою на старість.

 – А син хіба ж не буде?

 – Він за дружиною піде. Поталанить, невістка добра буде, а як ні – забудуть про тебе.

 – Мамо, ти що! Мій Любчик не такий. Він дуже хороший!

 – “Син – до вінця, а дочка – до кінця” – не дарма це мудрі люди вигадали.

Тоді я не могла повірити, що мій хлопчик колись стане чужим. Дівчинку хотіла, мріяла робити їй зачіски та обирати сукні. Але Бог не дав мені того щастя. Згодом заспокоювала себе, що буде онука і все налагодиться.

І ось минули роки, син виріс і привів невістку. Я прийняла Світлану, як рідну, хотіла, щоб ми потоваришували. Спочатку молоді винаймали квартиру. Та згодом почався карантин, син втратив роботу, вони вже не могли подужати великі витрати. Ще й Соломійка народилась. Тож я сама синові запропонувала:

 – Переїжджайте до мене! Разом однаково легше. І мені веселіше буде, онучку бавитиму.

Син погодився. Та щойно молоді переїхали невістка дала зрозуміти – вона моєю подругою не буде. Коли я давала їй якісь поради, щодо господарства чи дитини – відповідала агресивно. Згодом Любомир почав мене звинувачувати:

 – Мама, ти погано ставишся до моєї дружини! Перестань до неї прикріплюватись!

 – Сину, та хіба ж я так дістаю? 

Я не розуміла, що коїться. Невістка мала повну свободу в моїй квартирі. Ніколи я нічого не забороняла, жодного разу не сварила. Навіть навпаки, намагалась в усьому допомагати. Та тепла між нами зі Світланою не було. 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Пошепки

Ускладнилося все, коли сина забрали до війська. Його дружина відкрито розпочала війну проти мене. Поводилась так, наче квартира належить їй, а не мені. Все переробила на свій смак і навіть деякі мої речі повикидала:

 – А де ж ваза кришталева?

 – Я продала он-лайн.

 – Як так? Це моя річ.

– Такий мотлох вже ніхто не тримає вдома.

 – Це подарунок від покійного чоловіка. Поверни її мені!

 – Куплю я вам іншу, сучасну.

 – Мені не потрібна інша.

Я почувалась вдома зайвою. Дедалі частіше приходили подруги невістки, а я й слова сказати не мала права. І разом з тим син щоразу, коли дзвонив мені звинувачував, що я не даю спокій невістці. Я вже не знала, що робити. Утім розуміла, вона його налаштовує проти мене. І ось нещодавно Світлана підійшла до мене і сказала:

 – Любомир каже, у вас сестра в селі є. Не думали, що там вам краще буде. На природі! Кожна добра мама так би вчинила – поступилась би квартирою на користь молодих.

 – Ти що собі вигадала? З мого власного дому хочеш мене вижити? Ти тут живеш лиш тому, що я дозволила.

 – Як не поїдете геть – я все синові розкажу. Він мені повірить! Вибір простий – жити в селі та мати гарні стосунки з сином, чи залишитись тут і втратити нас усіх!

Такого підступу я зовсім не чекала. Плакала після цього два дні. Зателефонувала сестрі й розповіла усе. Вона каже, щоб я не псувала собі нерви і їхала. А мені серце крається. Я ж в цій квартирі багато років жила, сина тут ростила. Ну чого ж маю йти геть, наче безхатько. 

Скажіть, як вчинити правильно? Невже варто поступитися?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector