З Денисом я познайомилась за пів року до початку війни. У нас були чудові стосунки, я одразу зрозуміла, що він саме той, з ким можна будувати сім’ю. У нас було стільки планів. Він збирався познайомити мене зі своїми батьками, адже ми вирішили жити разом.
Та потім ця клята війна все зіпсувала. Денис мав військовий досвід, служив у 2015-му. Тож він самий пішов до військкомату у перший же день. Далі почались довгі місяці очікування. Я жила від дзвінка до дзвінка. А коли коханий не мав змоги зателефонувати я годинами дивилася в екран телефона і чекала, коли прийде повідомлення з плюсиком.
Вісім місяців тому Денис дістав поранення. Місяць він лежав в госпіталі у Дніпрі. Я не могла просто жити й працювати. Зібралась і поїхала до нього. Там орендувала житло, аби бути поруч, доглядала, підтримувала. Ніхто з родичів не приїхав. Його сім’ю важко назвати нормальною. Батьки звикли жити, не думаючи. Навіть після початку війни вони продовжували пити й гуляти.
Саме в Дніпрі коханий зробив мені пропозицію.
– Розпишемось. Не хочу відкладати на потім.
– Давай хоч ти одужаєш!
– Зрозумій, якщо я загину – виплату отримають мої батьки. А я цього не хочу, вони просто проп’ють все.
– Мені гроші не потрібні, головне, щоб ти здоровий був.
– Ніхто ж не застрахований.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Минуло три місяці та Денис загинув. Я встигла йому повідомити, що вагітна. Він був на сьомому небі від щастя, влітку ми планували розписатися, та не судилося.
Після похорону я не наважилась розповісти все батькам коханого. Я була не в тому стані, а вони взагалі не звертали уваги на мене. Врешті я підійшла і сказала.
– Ми з Денисом збирались побратися.
– Якби він мав наречену – то розказав би нам про неї.
Ці слова мене присоромили. Навіть на поминки не пішла, сиділа на цвинтарі.
Згодом живіт став помітним. Моя мама все знала, та вона жінка не молода і хвора, допомогти могла хіба що порадою.
– Поїдь до батьків Дениса. Вони зрадіють, що син онука залишив.
Якось ненька мене налаштувала і я поїхала.
– У вас онук буде, – відразу ж я повідомила.
– Що ти вигадуєш? Совісті не маєш? Ми єдину дитину втратили, а ти знущаєшся?
– Ні-ні, я думала, що ви зрадієте!
– Звідки дитина, як Денис на війні був?
– Я їздила до нього в Дніпро, коли він в госпіталі лежав.
– Чого ж не розписалися?
– Не встигли. Та Денис знав, що стане батьком.
Від матері мого коханого тхнуло алкоголем, а хаті був безлад, повно пляшок.
– Поки ДНК тест не зробиш – навіть не приходь. Вирішила на нас нажитися?
Я заплакала і побігла геть. Минуло кілька місяців, та ніхто мені не зателефонував. Думаю, їм просто той онук не потрібен. Та не знаю, як бути. Розумію, що фінансово я не впораюсь сама з дитиною. Можливо й справді після народження дитини робити тест і в суді вимагати частину виплати, яку отримала матір Дениса?
Порадьте, як мені бути?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!