Той день я пам’ятаю, наче в тумані. Так погано мені давно не було. Страшенно боліла голова і все тіло, я поміряла температуру і побачила – маже 39.
Відразу ж я зателефонувала синові. Та, вочевидь, він зовсім не мав часу.
– Зателефонуй Інні, нехай приїде до тебе.
Інна – то моя невістка. Та стосунки із нею в мене далеко не найкращі. Річ у тім, що вибір сина мені не надто подобається. Дуже пихата ця дівчина, працювати не полюбляє, лишень гроші сина витрачає. Щодня то кофтина нова, то манікюр, то зачіска. Ще й дитину народжувати не хоче. Вже втомилася я онуків чекати. Але я все ж їй зателефонувала.
– Іннусю, дуже мені зле, температура висока. Можеш приїхати?
– А чим я можу зарадити? Я не лікар. Випийте жарознижувальний засіб й все.
– Доню, я пила, не допомагає, боюсь сама у квартирі залишатись, раптом щось станеться.
– Ну, послухайте. Якщо вже так погано – викликайте швидку. Що я зроблю? Крім того, якщо це вірус – можу ще й заразитися.
Я просто поклала слухавку. Не хотілося надалі принижуватися і вмовляти невістку. Взяла воду і лягла в ліжко. Минуло пів години й у двері постукали.
“Невже невістка все ж оговталась?” – подумала я.
Ледве піднялась, аби відчинити двері. Та раптом на порозі побачила свою сусідку Лілю. Молода дівчина, досить приємна, ми часом спілкувалися.
– Я тут пиріг спекла, вирішила вас пригостити.
– Ой, який там пиріг? Я така хвора. Краще йди, аби не заразитися.
Та Ліля негайно зайшла у квартиру, а потім викликала швидку. Вона була поряд увесь час. Медики зробили укол, аби температура понизилась і поїхали. А сусідка моя залишилась.
– Ти можеш йти. Не треба тут сидіти! Певно, справи маєш.
– Ви що! Я вас не залишу.
Ліля почекала, доки в мене впала температура, а тоді пішла в аптеку і купила ще ліки. На вечір вона зварила мені бульйон. Такого я зовсім не чекала. І, уявіть, ані син, ані невістка мені навіть не зателефонували.
Наступного дня Ліля пішла зі мною до лікарні. Виявилось в мене пневмонія, довелося лягти на стаціонар. Сусідка щодня до мене приходила, а син лишень раз приїхав. Невістка ж взагалі не з’являлася. Після цього я зрозуміла, що рідними можуть стати чужі люди, і навпаки.
Ви б пробачили таку поведінку близьких?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!