Моя свекруха геть збожеволіла, вона навчала дітей самостійності у спартанських умовах.
Катерина Петрівна, мати мого чоловіка, жінка не погана. Вона і з житлом нам допомогла, і дітей часто гляділа, але зараз як з глузду з’їхала. Вирішила, що діти у 6-8 років мають уже самі себе доглядати. При чому вона так ставилась як до наших дітей, так і до дітей доньки.
У Іллі, мого чоловіка, є ще молодша сестра – Альона. Ми всі між собою добре ладнаємо. Після весілля Ілля переїхав до мене в однушку, а Альона до свого чоловіка. Так і жили. Часто спілкувались, разом відпочивали.
Свекруха сама залишилась в трикімнатній квартирі. З часом почала скаржитись, що їй важко оплачувати комунальні за таку квартиру і подала ідею її продати.
– Мою квартиру продамо, а гроші поділимо на нас трьох. Я собі будинок в селі куплю, куди ви дітей зможете на канікули привозити і самі приїздити, мені там краще буде. А ви, як свої продасте і докладете гроші до тих, що я вам дам, то і собі кожен по двокімнатній купите – говорила свекруха.
Ідея була дуже заманливою і ми погодились. За пів року купили Катерині Петрівні гарний будиночок, а ми переїхали до омріяних квартир.
На літо свекруха все запрошувала наших дітей та дітей Альони (у нас син та донька, а у Альони 2 доньки) до себе на всі канікули. Ми їх відвезли. Все було добре, поки туди не поїхала сама Альона відвезти донькам деякі речі. Повернулась назад вона з усіма дітьми і відразу до нас.
– Ти уявляєш, що мама вигадала? Самостійності навчала дітей, яким від 6 до 8 років. Та головне як вона це робила – говорила мені Альона, а її саму аж трусило від пережитого.
– Що трапилося? – питаю.
– Я приїжджаю і бачу картину – наші і ваша доньки варять суп. Самі. Нарізають овочі, поруч кипить вода. А ваш син пішов сам в магазин по хліб та консерви.
– А де була Катерина Петрівна?
– Зачекай, це ще не все. Діти мені розповіли, що вони самі собі всі ці два тижні готували, прибирали будинок, самі ходили на річку, а мама в цей час була у подруги чи відпочивала. Ти уявляєш, що могло статись?
Від почутого я і слова вимовити не могла.
– Найцікавіше те, що мама провини своєї у цьому не бачить – продовжила Альона. – Вона каже, що ми маємо бути їй вдячні, що навчає всьому наших дітей.
Трохи заспокоївшись, я зателефонувала Іллі і він поїхав забрав решту дитячих речей.
Дітей відтоді ми до свекрухи не пускаємо, а вона ображається:
– Як потрібні були гроші на квартиру, то я була хороша, а тепер все – погана. Швидко ж ви про мою допомогу забули. Іншим бабусям дітей на літо привозять, а ви до мене ні-ні.
Скільки ми пояснювали та намагались достукатися до Катерини Петрівна, та вона не хоче і чути, не те, що визнати свою помилку.
Скажіть, ви б довірили своїх дітей такій бабусі?