Як розлучення батьків впливає на психіку дитини

На жаль, розлучення рідко бувають мирними та безболісними. Особливо для дітей. 

Оскільки ми доволі багаті й добре зорганізовані як соціум, у хвилини кризи ми не мусимо триматися разом. Нам не обов’язково почуватися відповідальними за ближніх, якщо вони поводяться інакше, ніж підказують нам наші переконання. Ні церковні табу, ні міщанські упередження не заважають нам посягнути на свободу й відділитися від людей, які не відповідають нашим смакам.

Розлучитися ніколи не було так легко, як сьогодні. Це, звичайно, стосується тільки дорослих. Діти завжди платять високу ціну за ту легкість, з якою дорослі приймають рішення розірвати шлюб.

Під час великого конфлікту – коли один із розчарованих подружніх партнерів виганяє іншого – дитина зазнає великої кривди. Виявляючи лояльність до одного з батьків, вона почувається змушеною укласти з кимось союз проти другого. Водночас хотіла б залишитися вірною й другому з батьків, а тому почувається внутрішньо роздвоєною. Однак розпачливі спроби залагодити конфлікт між матір’ю й батьком, до яких вдається син чи донька, не дають жодних результатів.

Дитина безутішно тужить за єдністю батьків. Кожен поділ ранить її серце, як ніж: їй бракує внутрішньої рівноваги, вона не може знайти спокою.

Матір-одиначку, яка виховує дитину, постійно супроводжує реальний страх, що вона сама не впорається з цим завданням.

Скільки в родині триває напруження, стільки дитина реагує, як чутливий сейсмограф. Мала дитина краще відчуває правду своїм серцем, аніж досвідчений психотерапевт, оскільки перебуває в епіцентрі всіх подій. Вона дає батькові любов, якої він більше не отримує від дружини. Однак у такій ситуації перестає бути дитиною.

З огляду на те, що ніхто не приходить їй на допомогу, дитина сама мусить захищатися від нестерпного для неї порушення рівноваги. Стратегії таких дій можуть бути різними.

Динамічна дитина-екстраверт починає активно боротися. Як вірний союзник того, кого атакують, стає на його бік і, використовуючи всі доступні методи, зокрема й агресією, виступає проти нападника. Такі діти своїми терористичними атаками сигналізують, що, попри розлучення, не вдалося досягти спокою і війна триває далі.

Так само й делікатна дитина-інтроверт намагається за допомогою відомих їй засобів уникнути внутрішнього роздвоєння. Вибирає, однак, не відкриту боротьбу, а втечу. Шукає втіхи у своїх фантазіях, а безпеку отримує не у стосунках з іншими особами, а за посередництвом зв’язків із предметами, які видаються їй гіднішими довіри, ніж люди. Технічні прилади, що функціонують майже ідеально, завдяки своїм чітко обмеженим можливостям принаймні дають їй таку впевненість. Тому чимало дітей із розбитих родин надмірно цікавляться ігровими приставками та Інтернетом. Загроза полягає в тому, що деколи таке зацікавлення перетворюється на залежність. А діється так тому, що батькам не вдається задовольнити основну потребу дітей, якою є почуття безпеки.

Так чи так, але дитина стає для матері своєрідним алібі. Якби не це, то жінка могла б дійти до руйнівних висновків, що вона не є ні доброю працівницею банку, ні доброю матір’ю: «Я, власне кажучи, – ніщо».

Самотній матері нелегко. Перед нею стоїть завдання, впоратися з яким може лише енергійна, смілива, сильна й великодушна жінка. Наприклад, має навчити свого сина, як давати собі раду з агресією, хоча, безперечно, ліпше це пояснив би батько. Може також на власному прикладі, хоча й у доволі обмежених межах, показати, як слід поводитися з іншими людьми. Мама, попри розчарування партнером, мусить пояснити дитині, що вона має право любити й шанувати свого батька. Тільки жінка з великим серцем може сказати: «Ти повинен бути таким, як твій тато».

Єдине рішення, яке гарантуватиме дитині право й можливість залишатися дитиною, полягає в тому, що батьки, незважаючи на розлучення, далі з повагою ставитимуться одне до одного та нададуть дитині право любити й шанувати як матір, так і батька. Дитина почувається добре, якщо мати каже: «Тішуся, що ти любиш свого батька й охоче відвідуєш його. Я хотіла б, щоб ти був таким, як він. Поважаю його в тобі…» Зрештою, подібні слова дитина бажала би почути й від батька на адресу матері. Лише тоді вона зможе поважати обох батьків і, попри їхнє розлучення, почуватися щасливою.

Як можна вберегти дитину від психологічної травми на фоні розлучення батьків? 

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: