Один чоловік ніяк не міг зрозуміти, чого так його не люблять люди. Сам він був добрим, щедрим, у біді не лишав нікого. Завжди готовий був підставити своє плече. Та, однак, усі йому робили капості.
Зробив він добре діло – обмовили його найгіршими словами. Сказав щось не те – дивляться на нього, наче на хворого.
– Хіба ж то так має бути? – питав чоловік у мудреця. – Хіба ж зробив я що лихе, щоб так до мене оце ставились?
Глянув на нього мудрець та й схилив голову. День був сонячний, тихий. Тільки вітерець і тривожив густу тишу.
– Сонце хороше сьогодні, а ти прямо під ним стоїш. Бачиш, тінь яку за собою пустив? От візьми тепер та й зайди до мене під стріху.
Не хотів чоловік робити те, що старий наказав. Але ж мусив уже човгати стомленими ногами до діда.
– Прийшов я. І що з того? – сердито кинув чоловік.
– Не розумієш ти, чоловіче, істини, – мовив тоді мудрець. – Ти під сонцем стоїш добре, впевнено, воно тебе не пече, не обпалює. От тільки куди б ти на цьому сонці не пішов – буде за тобою темна тінь тягтися. А як сам у затінок зайдеш – то й тінь твоя зникна. Та й сам ти засохнеш, як квітка без світла.
На сонці завжди опиняється кожен з нас, хто обирає добро творити, жити чесно. Не знають такі як ти ні втоми, ні злості, ні доброти людської. Бо як стаєш ти для когось світлом – хочуть вони тебе на свій бік перетягти, темрявою тебе окутують. От і тягнеться за тобою тінь язиків злих та думок нечистих.
А я тільки ти в затінок заходиш – то й тінь зникає, і люди вже проти тебе не пліткують. Та і хто ж пліткуватиме, як нічого доброго ти не робиш, попереду решти не йдеш?
Так воно і в житті буває. Як тільки пробиваємо ми собі дорогі до сонця, починають нас злі язики в темряву затягувати. От тільки нам вирішувати, що з цим робити: жити в затінку і без заздрісників чи рухатись вперед, не обертаючись на тінь позаду.
Що обираєте ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!