Як тільки я намагалася висловити своє невдоволення – свекруха викидувала мої речі з балкону 5 поверху. Навіть дрібні помилки були причиною того, що мене просто виганяли з дом

Я народилася в невеликому містечку, після закінчення школи вступила до університету й переїхала в гуртожиток до обласного центру. Спершу я повністю поринула в навчання, медичний – це книги зранку до пізньої ночі. А згодом познайомилася з Андрієм, який став для мене першим коханням. Наші стосунки розвивалися, наче в казці, я сприймала цього хлопця наче принца на  білому коні. Після весілля я переїхала до нього. Він тоді жив з мамою та молодшою сестрою.

Хоч я була й з міста, проте його родина вважала мене “селючкою”. Вони часто нагадували мені про це, попри те, що я намагалася в усьому їм догоджати. Не втрачали будь-якої можливості, щоб мене принизити. Лише я готувала їжу та прибирала у тому будинку, проте навіть дрібні помилки були причиною того, що мене просто виганяли з дому. Як тільки я намагалася висловити своє невдоволення – свекруха викидувала мої речі з балкону 5 поверху.

Я часто плакалася мамі, але вона казала, що це просто такий важкий період, перші два роки після весілля завжди важко. Краще промовчати та перетерпіти й тоді все налагодиться. Але не налагоджувалося… Мене постійно виставляли за двері, а свекруха одного разу сказала, що я не гідна жити в її домі. 

Якось, ввечері після роботи я приготувала борщ, напекла котлет, аби чоловікові було що їсти наступного дня, адже я знала, що затримаюсь. Коли я повернулася додому, в холодильнику було пусто. Виявилося, що свекруха з донькою поїхали на дачу й забрали всі харчі. Могли б хоча б мене попередити! Чоловік з роботи прийшов голодний, злий. Я намагалася пояснити йому ситуацію, проте винною він зробив мене. 

– Не потрібна мені така дружина, – останнє, що він сказав, – я тебе взяв з вулиці не для того, щоб голодним після роботи сидіти.

Після цих слів, я просто зібрала речі та поїхала до батьків. Вирішила, що жити з ним я не буду, мені всього 25 й влаштувати своє життя я ще встигну. Через тиждень, до мене приїхала свекруха й молила повернутися, адже без мене в домі не було затишку. Хто буде з ранку до вечора їм догоджувати?

Тільки от я більше жити з ними не хочу! Ви б повернулися?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Коментарі