– Оксано Іванівно, а чому це ви у нас вдома? – питаю телефоном свекруху.
– Як чому? За сином приїхала доглянути. Ти ж поїхала геть на 2 місяці.
Ми живемо у столиці, а мої батьки в селі на Тернопільщині. От ми з чоловіком і вирішили, що я з донькою, якій 3 роки, поїдемо погостювати на мою батьківщину. Там свіже повітря, велике подвір’я. Буде дитині де побігати та набратись вражень і здоров’я. Бо ж і фрукти, і овочі, усе домашнє.
Бабуся з дідусем до приїзду онуки і пісочницю зробили, і гойдалку повісили.
Олексій, мій чоловік, працює в офісі, тому вирватись з нами не зміг, а я через інтернет. Робота в телефоні. Тому ми вдвох з донею і махнули в село, відпочити від шумного та задушливого міста.
Олексій залишився сам, так би мовити на господарстві. Готувати він вміє, просто, коли є я, то не хоче, а так раду собі дає. Я ж перед від’їздом котлет та пельменів накрутила та заморозила, борщу зварила та до чаю печива йому спекла. На перший час вистачить. А далі гречки чи макарони собі зварить, та й суп може.
Чоловіка все влаштовувало, та свекруха вирішила інакше.
– Як же ти сам, синку, без дружини собі раду даватимеш? Я приїду і тобі допоможу – сказала Оксана Іванівна.
Олексій, щоб мене не засмучувати нічого не розповів мені, та й свекруха мовчала. Аж поки я її не побачила, як з чоловіком по вайберу говорила.
– Оксано Іванівно, а чому це ви у нас вдома? – питаю телефоном свекруху.
– Як чому? За сином приїхала доглянути. Ти ж поїхала геть на 2 місяці. Ти свою дитину доглядаєш, а я свою.
– А нічого, що вашому сину під 40 років?
– Для своїх батьків діти завжди залишаються дітьми.
Не скажу, що у нас зі свекрухою погані стосунки, але не люблю, коли хтось хазяйнує у моєму домі.
Оксана Іванівна така жінка, що все по-своєму зробить, поставить та поскладає. Бо ж вона знає як краще та як правильно.
Важко уявити, що я побачу, коли повернусь. Настрій у мене зіпсований уже на весь час перебування у батьків, але зриватись та їхати додому не буду.
Що ви порадите зробити в такій ситуації?
Вибачте. Даних поки немає.