Зі своїм першим чоловіком я розлучилась багато років тому. Ох, і з’їв він мені печінки, довго оговтатись я не могла. Сидів без роботи, гроші мої пропивав, з хати все виносив. А я терпіла, бо ж син в нас зростав. А потім, коли Петрику було 12, він якось підійшов до мене і так свідомо сказав:
– Мамо, нащо ти це терпиш? Вижени його!
Мені наче очі відкрилися. І я випхала чоловіка без роздумів. Яке це було полегшення – словами не передати. Далі в мене було чимало кавалерів, та я ніколи не планувала серйозних стосунків. Не хотіла знову опинитися в цій пастці.
Важко мені стало останні чотири роки. Син переїхав по роботі до Канади, та через війну вирішив остаточно там залишитись. Їхати до нього я не хочу, надто пізно звикати до чужої країни.
Тож спочатку я дуже важко перенесла карантин. Ніхто до мене не приходив. А тоді почалась війна і стало зовсім сумно.
– Та знайди собі хоч якогось друга, щоб було із ким поговорити! – вмовляла подруга.
– Розумієш, я дивлюсь на ровесників, а вони всі страшні і кволі. Соромно людям показати. Нащо мені такі? Щоб я мала кого на старість доглядати? Їм усім не подруга потрібна, а прислуга.
– То познайомся з молодшим. Ти маєш чудовий вигляд!
Тоді я й замислилась. І якось так сталось, що почав зі мною спілкуватися чоловік, котрий проживав в сусідній багатоповерхівці. Щодня він вигулював свого пса в сквері поруч.
Звали його Іван, розлучений, колишня в Італії, має дорослу доньку. На вигляд – красень, 49 років. Мені ж, до слова – 62. Почали ми спілкуватися. Так гарно він залицявся, квіти мало не щодня носив. Не спам’яталась я, як вже й до мене переїхав. Усі довкола дивувались, як це такий статний цікавий чоловік на мене звернув увагу. Не буду приховувати, це мені лестило.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я щодня йому готувала смачненьке, охоче прала й прасувала його одяг. Та потім якось він мені сказав:
– Ти могла б мого пса вигулювати. Тобі корисно бути на свіжому повітрі!
– Ходімо разом.
– Мабуть, не слід нам людям очі мозолити.
“Невже він мене соромиться” – замислилась я. А тоді якось збагнула – я ж перетворилась на його прислугу. Вирішила серйозно поговорити.
– Як на мене, домашні клопоти маємо ділити порівну. Одяг ти можеш і самий собі прасувати! І пса вигулювати.
– Слухай, як ти хотіла молодого й гарного чоловіка, то мусиш йому догоджати. Інакше, який з тебе мені зиск.
– Я тобі даю 30 хвилин і забирайся геть!
– Ти що, я не можу, в мою квартиру вже донька хлопця привела.
– То живіть усі разом!
Вигнала я його без роздумів. Хоча сумно все ж було. Невже жінка в моєму віці вже не може справжнє кохання зустріти? Так ніжності хочеться?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!