– Як ти міг покликати на море з нами маму? Це ж додаткові 500 євро. Не спитав навіть! – Чоловік зі мною не рахується, то й я не буду

Мій Дмитро працює в Польщі вже кілька років. Як почалась війна, ми вирішили, що краще йому залишатись там. А потім я забрала дітей й поїхала до нього. Вважаю, що сім’я має бути разом. 

Чотири роки ми не були у відпустці. Тож вирішили, що зараз маємо оздоровити дітей на морі. Довго планували поїздку, обирали готель. Ціни зараз страшенно зросли, тому ми враховували кожну копійку. Не час витрачати зайві кошти, та й немає в нас їх. 

І тут раптом до мене зателефонувала свекруха з України. Скажу відразу, стосунки з нею в мене дуже погані. Ще до переїзду вона мені всі печінки з’їла. Частково саме через неї я до Польщі й поїхала, адже жили ми разом і це був суцільний кошмар. До слова, це вперше вона подзвонила мені, а не синові:

 – Привіт! Скажи, а ти можеш мені у Варшаві купальника придбати, бо тут такі дорогі й вибору зовсім нема.

 – А нащо вам?

 – Як нащо? Не буду я на пляжі ж одягнена.

 – А ви їдете на море?

 – Тю, що з тобою, ми ж усі разом їдемо.

 – Серйозно? Я й не знала. Думала, що нарешті ми сім’єю відпочинемо. 

 – Ну, Дмитрик самий попросив, сказав, що все оплатить, а я з дітьми допоможу.

Пошепки

Всередині в мене все кипіло. Як так, чоловік навіть не сказав мені, а витратив додатково понад 500 євро, аби свекруха поїхала. І це ж мені доведеться дев’ять днів її терпіти. Розумієте? Чомусь мою маму він не подумав покликати. 

Я ледве заспокоїлась, та скандал робити не хотіла. А тоді потайки замовила ще одне місце в готелі, нічого не сказавши чоловікові.

В день відльоту свекруха вже була в нас. Виліт було заплановано на вечір. Раптом в наші двері постукали.

 – Ой, ледве вас знайшла.

 – Мамусю, заходь, ще й кілька годин.

Так, це приїхала моя мама. Чоловік стояв й слова не міг сказати від здивування. Тоді я перервала тишу:

 – Любий, ти ж свою маму покликав, не попередивши мене, то і я вирішила. Ти ж не проти?

 – А де ти гроші взяла?

 – Як де? В тебе!

Чоловік наче язика проковтнув. Та й що він вже міг сказати. Згодом ми зібралися і поїхали. Як думаєте, добре я його провчила?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Adblock
detector