Свого рідного тата я ніколи не бачила. Мама шукала нових кавалерів, постійно бігала на побачення. На щастя, з нами ще тоді жила бабуся Антоніна, яка мене виховала та замінила рідну маму.
Саме бабця навчила мене читати, писати, рахувати, водила на всі гуртки та спортивні секції. Саме завдяки бабусі я закінчила школу із золотою медаллю та вступила на державне місце в Київський Університет імені Тараса Шевченка.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Маму мало цікавили мої справи в навчанні. Та в неї взагалі життя-малина було, не треба ходити на батьківські збори, робити зі мною уроки. Бігай на побачення та шукай свою долю.
Ну і коли мені було 15, то мама все-таки знайшла свого принца на білому Мерседесі, Валерія. Він мені взагалі якимось “мутним” дядьком здавався. Татуювання, як у зека, хриплий голос, такий погляд, наче щось хитре задумав.
Але мав декілька бізнесів. Мамі одразу купив дорогу шубу, новий телефон (а тоді сенсорні телефони коштували ого-го), відвіз її в Туреччину на відпочинок, а через 3 місяці зробив пропозицію. Звісно, мама погодилася вийти заміж за такого чоловіка з товстим гаманцем.
Хоча мій вітчим був дійсно багатою людиною (дістав гроші нечесним шляхом), однак, мені нічого не давав. Ось такий був парадокс. Поки ми з бабусею купували одяг десь на секонді, мама засмагала на сонечку десь закордоном, їздила на шопінг та мала навіть власного водія з машиною.
– Ну доню, ти ж розумієш, що я не можу тебе взяти. Валерій тебе любить, але ну…
– Але я не його рідна донька, так? Ну добре, я не прошу грошей. Але бабусі хоча б допоможи.
На щастя, мама пересилала бабусі тисячу гривень щомісяця на якісь ліки чи продукти. Але ми її, як родина, взагалі не цікавили. Через рік після весілля вона народила донечку, Карину. Свою сестру, як і маму, я бачила вкрай рідко. Вони ж постійно десь у роз’їздах були.
Мама не прийшла до мене на випускний, на вінчання та навіть пропустила хрещення мого Давида. Однак, я не сердилася, бо Бог подарував мені іншу маму – свекруху, Ганну Василівну. І чоловік у мене дуже хороший, про такого якраз і мріяла.
Бабуся віддала нам свою квартиру та переїхала на дачу в Солонку. Ми допомогли там зробити ремонт, утеплити стіни, провели опалення, щоб взимку було тепленько. Свекруха з бабусею нам також допомагають, няньчать Давидика, забирають до себе у гості.
Мама та сестра давалися чути вкрай рідко. Ну хіба на якісь великі свята зателефонує чи надішле смс-ку з привітанням. Зате які фотографії викладала в Фейсбук – на яхті, у дорогому ресторані, біля пірамід у Єгипті, на пляжі засмагає.
Однак, тиждень тому мама згадала, що має старшу доньку. Зателефонувала до мене, розпитувала за онучку (так, вона думала весь час, що я народила дівчинку), за чоловіка та роботу.
– Ох, а в мене тут все кепсько.
– Що сталося, мамо? Не смачні омари закордоном? Чи одягу нема?
– Не можна насміхатися з чужого горя. Валєру партнери кинули, всі борги та кредити на нього списали. Ми вже дві машини та квартири продали, а борг все оно до кінця не виплатили.
– Виявляється, багаті теж плачуть, мамочко.
– Ну ти зловтішаєшся чи що? Не шкода рідної матері?
– А що ти хочеш, мамо?
– Якщо можеш, то позич нам гроші. Бо я навіть все золото у ломбард заклала. Або ж пусти місяць-другий пожити на квартирі. Валєра з боргами розбереться і ми переїдемо геть.
Я аж дар мови втратила з такого нахабства. От згадала про мене тільки тоді, як стала бідною та втратила гроші.
– Ну чому ти мовчиш? Коли мені приїхати?
– Ніколи. Як то кажуть “сорі”, але ти тут не бажаний гість. У тебе є мужик з товстим гаманцем. Ти навіть не цікавилася, як мої справи, чи бабуся жива?!
Ми дуже посварилися. Я заблокувала номер мами на своєму телефоні, ще попросила бабусю та чоловіка. Сплю спокійно, ні капельки не соромно. Ну хто вона мені така? Мама тільки у документах і все.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!