Змалку я любила плести з бісеру. Спершу маленькі прості браслети. А потім бралась за все складніші і цікавіші вироби. Згодом залишила цю справу. Бо мріяла стати філологом.
Та вчителів, самі знаєте, зараз багато, як журналістів чи копірайтерів. Тож роботу я після випуску не знайшла. Кілька років підробляла продавцем на ринку, а тоді вийшла заміж і пішла в декрет.
Коли моєму первісткові виповнився рік, я почала шукати підробіток. І тут мама нагадала про моє юнацьке хобі. Я з цікавістю і неабияким трепетом почала придивлятись до робіт з бісеру: чи то ікони, ґердани, сережки, брелки. А згодом і сама повернулась до свого хисту. Робота ця подобалась, хоч була нелегкою, але приємною.
Спочатку виконувала замовлення друзів, та згодом створила власну сторінку в соцмережах. Багато часу пішло на саморозвиток. До роботи ставилась відповідально, кожне замовлення виконувала сумлінно. Мої вироби мали естетичний вигляд, були красивими та навіть, не побоюсь цього слова, досконалими! Однак з цього я не мала багато зиску. Але працювала у власне задоволення!
Одного дня зателефонувала зовиця Настя і попросила про сережки:
– Я збираюсь на корпоратив і хочу сережки, які ідеально підійдуть до моєї сукні, зробиш?
Я погодилась. Хоча, зізнаюсь, це замовлення стало для мене особливим – особливо складним і особливо важливим. Я відклала всі справи і трудилась день і ніч. Врешті, коли сережки були готові, то я вирішила зробити сюрприз Насті і принесла сережки їй додому. Та коли вона почула за ціну, то не захотіла сплатити й половину суми. Наголошу, що я зробила їй непогану знижку. Але й вона не хотіла поступитись.
– І це по знайомству? – здивувалась вона. – Та ти просто здираєш з людей шкуру! – заявила Настя.
Я ціную свою працю, тому продала сережки на своїй сторінці за ту ціну, яку поставила від початку. Бо вони справді стільки вартують!
З Настею ми не спілкуємось і, знаєте, вона стільки всього наговорила моїм родичам!
А у вас були схожі ситуації? Чи вмієте цінувати власну працю і кошти?