Метро перекрили, то їхав учора додому на автобусі. Людей набилося стільки, що й дихнути не було чим. А я все одно впізнав її, Ілону. Стояла недалеко від мене, у телефоні клацала. Я аж відвернувся, аби вона мене, не доведи Господи, не побачила.
– О, Вадиме! – крикнула вона, коли автобус зупинився. – І ти тут? Якими вітрами?
– І тобі привіт, Ілоно. Додому їду, на роботі був, – спокійно відповів я.
– Оце ж і я так. Як ти взагалі? Як життя? Дружину вже маєш, чи і досі холостякуєш? Уже б тобі й про діток можна було б думати, – вела далі Ілона, відклавши телефон.
– Знаєш, мені вже пора. Був радий бачити. Хорошого вечора! – сказав я і вискочив з автобуса.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мені ще чотири зупинки проїхати треба було, але я не міг. Не міг стояти там, біля неї. Не міг дивитися їй в очі і чути її голос…. А вона так спокійно говорила до мене, наче до давнього друга. І це все після того, як тричі мені зрадила…
Розійшлися ми дуже погано: сварки, крики, сльози. Я проклинав її всіма словами, які тільки знав. Аби не Юля, моя нова дівчина, я б і з розуму зійшов, так мені важко було. Але я викинув Ілону зі свого життя. Забув про неї, пообіцяв ніколи більше не згадувати. А вона стоїть, посміхається, про сім’ю розпитує… І в мене щось аж йокнуло в серці. Заворушилося те, що я так довго закопував.
Цілий день думаю про цю ситуацію. Не знаю, що робити. Покинути Юлю, яка ради мене готова на все, я не можу. Але й колишню, яка не так давно мені в душу наплювала, теж забути не можу… Почуваюся жахливо, але що я можу вдіяти? Серцю не прикажеш… Але ж як вчинити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!